Ярослав Мудрий
Шрифт:
С в i ч к о г а с
Киш, мокрохвостi! Вам чого тут треба?
(Пробує пiдвестись, але знову сiдає).
Бо як вхоплю... то голову зверну.
Ярослав та iншi наближаються.
Я р о с л а в
(суворо).
Хто це такий?
С и л ь в е с т р
Та це наш Свiчкогас! Списатель книжний.
Я р о с л а в
Що ти там робив?
Д i в ч а т а
Пiд левом спав. А це пiд головою!
(Показують чималий череп'яний плескуватий жбан).
С и л ь в е с т р
Упився знов, п'яниця безсоромний,
Сосуд скудельний! Я ж тобi казав:
Не доведи до бiсової чашi, Спинись на третiй.
С в i ч к о г а с
(жалiсно).
Господи, прости!
То чим би я лiчив, премудрий отче,
Як не було тут чашi, тiльки жбан...
С и л ь в е с т р
Опам'ятайсь, безумче! Встань пред князем
I не скверни брехнею язика.
С в i ч к о г а с
(схоплюється зляканий).
Прости мене, великий господине,
Не од вина, од мудростi охляв...
Я ро с л а в
Що ти верзеш!
С в i ч к о г а с
Єй-єй, великий княже!
Сам посуди, якщо вже на вино
I то якась потрiбна мiра, кажуть,
Щоб розум не пiшов кудись на дно,
Та що ж тодi казать про мудрiсть книжну,
Яка мiцнiша всякого вина!
Ось я писав, бач, книгу дивовижну,
Аж чую - в головi якась мана...
Свят, свят господь! Мерщiй вина хильнув,
Щоб з розуму прогнати цей туман,
Та надто вже малий попався жбан...
Бо не розвiяв мудрiсть навiсну,-
I з горя я заплакав i заснув.
Я р о с л а в
Ти правду кажеш - писано-бо єсть,
Щоб бiсеру свиням не розкидали,
То i тобi ж така довлєєт честь:
Якщо вiд книг глава твоя страждала,
Та щоб од мудростi не вилiзли власи,-
Iди на хутiр i свиней паси.
С в i ч к о г а с
Як то свиней! Але ж я божий iнок!
Не хочу я!
С и л ь в е с т р
Не слухався порад,
То i паси тепер свиней i свинок,
Коли святий не впорав вертоград.
III
Чути тупiт коней, i на луг з лiвого боку в'їжджає Гаральд в супроводi джури. Побачивши князя, вiн швидко сплигує з коня i пiдходить до нього.
Га р а л ь д
(поштиво уклоняючись).
Привiт тобi, мiй княже господине,
Хоробрий вождь i мудрий будiвник!
Привiт, принцесо!
Я р о с л а в
(пригортаючи до себе дочку).
В добрую годину!
Привiт, Гаральде, смiлий войовник
I хвиль морських одважний розтинатель.
Ось бачиш, доню, скрiзь вiн побував
I в Греках жив. Спитай, вiн мусить знати,
Чи справдi там лиш мудрiсть i любов
I кроткi всi, немов в небеснiм раї,
Чи навпаки - лукавство лиш i кров.
Все бачив вiн - i все, напевно, знає.
Спитай, не бiйся.
Г а р а л ь д
(палко).
Все, що бачив я
I що здобув в мандрiвках i боях,
Все - золото, шовки, убори гарнi,
Алмази, ладан, келихи янтарнi,
Вино хiоське, ласощi, шербети,
Не варто все усмiшки свiжих уст,
Чудових уст твоїх, Єлизавето!
За тебе, за твою єдину ласку,
За погляд твiй я все вiддати рад,
Всi береги вiд Смiрни до Дамаска
I город свiту осяйний Царград!
Я р о с л а в
(глузливо).
Проте цих див у тебе ще немає,
Та i з Царграду, кажуть, довелось
Вiд кесаря тобi мерщiй тiкати.
Є л и з а в е т а
Не ображай вигнанця, любий тату,
В руцi господнiй терези вiйни,
I що в часи недолi витязь втратив,
То завтра вiн поверне в час ясний.
До того ж вiн вiтчизну втратив любу,
Чи є ж на свiтi гiрша цеї згуба!
Я р о с л а в
(здивований).
Насправдi бог младенцiв умудряє.
Дитиночко розумная моя!
Пробач, Гаральде.
Г а р а л ь д
(цiлує край сукнi Єлизавети).
Дiвчино святая!
Тобi повiк служити буду я!
Тим часом чути далекий, але сильнiший шум i крики.
Я р о с л а в
Що там таке? Чого це крик i гамiр?
Ану, пiдiть довiдайтесь мерщiй!
Але в цю мить вбiгає збентежений i задиханий Ярун. Обличчя й одяг у нього заляпанi глиною i крейдою, яку вiн даремно намагається стерти i тiльки розмазує.
Я р о с л а в
(здивований).
Та це ж Ярун! Що скоїлось, кажи-но?
Чого ти весь у крейдi i багнi?
Я р у н
Свавiлля то, великий господине!
Здурiли всi.
Я р о с л а в
Ти сам, мабуть, здурiв!
Що там таке?
Я р у н
То каменщики, княже,
Дереводiли, теслi, столяри,
Що храм новий будують на горi.
Та ось вони порозганяли стражу,
Порозкидали шпаглi, молотки
I крик зняли - не хочем працювати!
Коли ж я взяв кiлькох бунтiвникiв,
То почали скудель 1 перевертати
I вапною закидали мене!
1 Скудель - глиняний розчин.
Я р о с л а в
(здивований).
Та звiдки в них свавiлля це дурне?