Ярослав Мудрий
Шрифт:
I за таку ось вiрнiсть Коснятину
Вiн кривдою лихою вiдплатив!
С и л ь в е с т р
Смирись, Микито! Скрiзь ти кривди бачиш,
Якi судити ти ще молодий.
За це тобi епiтим'ю 1 призначу -
Вночi поклонiв сорок поклади.
1 Епiтимiя - церковна кара.
Чути кроки i срiбний дзвiн ручного дзвоника, i в галерею входить з правого її боку процесiя: попереду хлопчик у стихарi з дзвоником i запаленою свiчкою. За ним Iнгiгерда, в княжому уборi i золотiй дiадемi з важкими пiдвiсками-колтами поверх щiльно обiп'ятого бiлим шовком волосся, за нею придворнi дами, всi з молитовниками в руках. Ченцi пiдводяться й поштиво уклоняються. Процесiя зникає лiворуч.
С и л ь в е с т р
Спаси, господь, княгиню милосерду,
К її молитвам ухо преклони.
Завжди прилежна церквi Iнгiгерда
I молиться за тих, хто на вiйнi.
М и к и т а
Не вадило б їй також помолитись
За тисячу мужiв тих iменитих,
Що за її намовою убито
В той рiк, коли помер Владимир князь,
А Ярослав...
С и л ь в е с т р
(здiймаючи руки вгору).
Опам'ятайся, брате.
Смири свiй дух. Навiщо раз у раз
В пожежу злу огонь той роздувати,
Що мiг би душу зогрiвать твою?
Тебе ж господь сподобив дивних знанiй
I чудному мистецтву научив.
Способен ти умiлим малюванням
Iзобразити все яснiше слiв:
Поля зеленi, бiрюзовi води,
Червленi корзна, зорi золотi
I лепоту жiночої уроди.
Чого ж бо ти мирською злiстю дишеш,
Для чого змiй неситих ворушить,
Як можеш тут в благословеннiй тишi
Мистецтвом дивним господа хвалить?
М и к и т а
О, якби мiг обрати кожен вiльно
Нехибний шлях майбутнього життя!
Але нема з дороги вороття,
I не дає людинi бог всесильний
Нi тишини... нi забуття...
I де б я мiг зiрвати грона спiлi,
Як юнаком покинув отчiй дом,
I давнiй сум за мною йшов слiдом...
I як зрощу в душi голубок бiлих,
Коли там ворон чорний звив гнiздо...
С и л ь в е с т р
Свят, свят господь! Не хочу далi слухать,
Сьогоднi в храм до мене завiтай
I душу там збентежену одкриєш.
(До iншого ченця).
Куди це ти зiбрався, Свiчкогасе?
С в i ч к о г а с
Благослови, достойний отче, вийти -
Чорнило зсякло, треба розвести
I каламар просохлий цей наповнить.
С и л ь в е с т р
Ану сиди i не кажи брехнi!
Не каламар просох, а, мабуть, горло,
I не чорнила жаждеш, а вина!
С в i ч к о г а с
Їй-богу ж нi! По-перше, я не п'ю,
I жодної вiверицi 1 не маю,
Та й ключник княжий виїхав в село,
Хто ж бiдного монаха почастує?
1 Вiвериця - найдрiбнiша монета в стародавнiй руськiй грошовiй системi.
С и л ь в е с т р
А ти б i рад! Чекаєш лиш нагоди,
Аби вином упитись даровим!
Одумайся, невiголос ледачий,
Згадай, чим був i чим тепер єси.
Знов хочеш стать нещасним свiчкогасом!
С в i ч к о г а с
Та я ж нiчого!
С и л ь в е с т р
Я тебе призрiв,
Ченцем зробив, списателем iскусним.
Ти хоч дурний, принаймнi сапоги
Мужiв розумних поносив у мене,
То знов назад!
С в i ч к о г а с
Прости, премудрий отче!
С и л ь в е с т р
Хiба не чув словес святих отцiв,
Як хмiль ченцiв в скотiв перевертає,
Що третю чашу наливає лев,
Четверту - вепр скажений, п'яту - бiс.
С в i ч к о г а с
О боже ж мiй! Та я ж єдину чашу,
Куди вже там про п'яту i гадать!
II
В галерею з правого боку входить князiвна Єлизавета, молода 17-лiтня дiвчина, з молитовником в руках.
С и л ь в е с т р
Благослови господь тебе, князiвно!
Ченцi поштиво уклоняються, а Єлизавета, кивнувши їм голiвкою, пiдходить пiд благословення до Сильвестра.
Єлизавета
Скажи, мiй отче, чи давно пройшла
До церкви мати?
С и л ь в е с т р
Тiльки що, недавно.
Спiши, дитя, господь тебе простить
(гладить її по голiвцi),
Бо ангельська душа твоя i чиста.
Є л и з а в е т а
О нi, мiй отче... зараз грiшна я,
Бо гусляра заслухалась старого
I в божий храм спiзнилась.
С и л ь в е с т р
Бог простить.
Є л и з а в е т а
Як тут у вас затишно i цiкаво,
Якi книжки великi...
(Спиняється бiля конторки Микити).
А якi
Блискучi фарби! Чистi i яскравi,
Немов смарагд або в саду квiтки...
У тата є фiал 1 дорогоцiнний,
Неначе мед прозоро-золотий.
Крiзь нього я, коли була дитина,
На божий свiт дивилась з темноти.
I все тодi таким здавалось дивним,
Немов в раю чи в радiсному снi -
Такi ж твої малюнки чарiвнi...
1 Фiал - чаша.
С и л ь в е с т р
Микита в нас зело прехитрий майстер
I в чудному художествi велик.
Є л и з а в е т а
(милуючись мiнiатюрою в книзi).
Яка краса! Як барви всi согласно
В один вiнок на золотi сплелись!
Так, це той свiт далекий i прекрасний,
Що в кришталi я бачила колись.
М и к и т а
Бо дивний свiт, що бачила ти в чашi,