Ярослав Мудрий
Шрифт:
I є, княжна, мистецтва дивний свiт -
Воно завжди пiдносить душу нашу,
Краси й добра нехибний заповiт.
Але душi збентеженiй i хмурiй
В святу красу дороги не знайти...
Блажен, кого життя минають бурi,
Спокуса зла не стрiне на путi...
С в i ч к о г а с
Отак i я, коли дивлюся в чашу,
Далеко легше стане на душi.
Проходить скорб...
С и л ь в е с т р
(гнiвно).
А ти чого, монаше!
Ану-бо геть! Знайшовся теж мудрець!
Геть з-пред очей!
С в i ч к о г а с
(про себе).
Якраз менi до речi -
Напевно, вже прийшов виночерпець...
(Виходить).
Є л и з а в е т а
Ну, я пiду,
(зiтхнувши)
бо гнiвається мама...
Прощай, мiй отче...
С и л ь в е с т р
Бог благослови
Тебе, голубко наша яснокрила!
Є л и з а в е т а
(до Микити).
Прощай i ти, художниче умiлий.
З яких до нас ти завiтав країв?
М и к и т а
(пiдводиться).
Я мандрував багато i далеко
I рiдний край давно вже залишив...
Є л и з а в е т а
А де ж твiй край?
М и к и т а
То Новгород великий.
Є л и з а в е т а
Суворий край...
(Здригнувшись).
Я народилась там,
Але тремчу, коли його згадаю...
Б'ють на сполох... пожежа... Буйнi крики...
Убивство... кров...
М и к и т а
(хмуро).
То кров людей свята,
Яку не ми, а iншi проливали...
Є л и з а в е т а
Тодi була дитина я мала,
Але й тепер ту радiсть вiдчуваю,
Яка мене, мов сонце, пройняла,
Коли сюди приїхали ми в маї,
I солов'ї спiвали над Днiпром,
Що миготiв на сонцi серебром,
I Київ враз засяяв перед нами
Серед дерев златими куполами.
З того часу я Київ полюбила.
Не там, а тут моя вiтчизна мила.
Прости, тобi я болю завдала.
М и к и т а
Дарма - аби ти радiсна була...
Чути тупiт кiнських копит, i за хвилину в галерею вбiгає Анна, сестра Єлизавети, трохи старша за неї дiвчина, жвава й схвильована. На лiвiй руцi, на рукавичцi, вона тримає мисливського сокола. Не звертаючи уваги на поклони ченцiв, вона кидається до сестри.
А н н а
Яка ж я рада, що знайшла тебе!
Де мама? В церквi?
Є л и з а в е т а
(киває).
А н н а
Так-бо ж я i знала!
Спiзнилась знов! Ну, буде прочухан...
Є л и з а в е т а
Та як же ти... ще з соколом!
А н н а
Ну що ж!
Коли ж такая трапилась пригода,
Що й досi я не схаменусь нiяк!
Є л и з а в ет а
Та що ж таке?
А н н а
Пiд Вишгородом я
На лебедiв уранцi полювала.
Аж гульк, дивлюсь, iз лiсової мли
Ватага суне витязiв удалих
З богатирем прегарним на чолi.
Напевно, то якiсь новi варяги,
Бо в нас таких не зустрiчала я...
Так чи не так, острогами коня
Я стиснула i далi од ватаги!
Дивлюсь назад - вiн скаче наздогiн!
Є л и з а в е т а
Хто наздогiн?
А н н а
Та той варязький витязь...
Я ще хутчiш - що мить, то ближче вiн.
Аж до Гори я не могла спинитись,
I тiльки стук загрозливий копит
За спиною я близько почувала.
Є л и з а в е т а
Безумная!
А н н а
Аж ось коло ворiт
Його, мабуть, застава затримала,
I я сюди, нарештi, утекла!
Аж стисло дух!
С и л ь в е с т р
Та хто ж цей окаянний?
Його схопити треба!
А н н а
Менше з тим!
Аби вiд мами тiльки не попало.
Пiду скорiш до церкви...
Є л и з а в е т а
Схаменись!
Ти ж з соколом!
А н н а
I справдi... що ж робить...
Вiзьми його, голубко, хоч на мить.
Передає Єлизаветi сокола, та бере.
III
Чути тупiт багатьох коней, i зараз же по тому в
галерею вбiгає Гаральд, молодий, ставний i вродливий норвежець з смiливим обличчям, з рудо - золотавим волоссям. Злякана Єлизавета вiдступає й горнеться до Сильвестра, а Гаральд пiдходить до Анни. Кiлька варягiв входять за ним.
Гаральд
Нарештi я догнав тебе, царiвно!
Даремно ти тiкала, бо вели
Мене сюди мої пригоди дивнi,
Коли я плив до вашої землi...
Що бачу я! Великий Бальдер, хто це,
Хто дiвчина ота свiтловолоса...
Бiля монаха чорного, отам?
Хапає Анну за руку. Але Єлизавета вже зникла за поворотом галереї.
А н н а
Ця дiвчина? Спитай у неї сам.
Мене ж облиш.
Г а р а л ь д
О, дiвчина чудова...
Так ось куди судьба мене тягла...
(Стоїть приголомшений).
З лiвого боку вертається почет Iнгiгерди. Попереду йде сама Iнгiгерда поряд iз збентеженою Єлизаветою, яка, винувато похиливши голову, слухає догану матерi.
I н г i г е р д а
Яка ганьба! До церкви не прийшла,
В святi часи ганяєш десь по ловах,
Немов хлопчак який дурноголовий!
Де розум твiй? Як смiла в божий храм
Ти увiйти з оцим нечистим птахом?
А ще князiвна! Дiвчина! Що ж там
Подумали про тебе всi монахи!
Є л и з а в е т а
(крiзь сльози).
Пробач менi... не знала...
Г а р а л ь д
(швидко пiдходить до Iнгiгерди i схиляється перед нею на одне колiно).