Чтение онлайн

Під час тієї ж неприємної розмови полковник Сьомін сказав їй: «Холодний чиновник для нашого діла не підходить. Розвідник повинен бути палко закоханим у свою справу, любити її понад усе, більше за власне життя. Але при цьому розум у нас має бути гранично холодним. Перша якість у вас, мені здається, є, а от другої — немає. Сподіватимемось, що це прийде з досвідом. А якщо не прийде, — полковник зробив рух рукою, ніби змахнув з столу пил, — то підете від нас…» Наташа, певне, на все життя запам’ятала і ці слова, і цей зневажливий рух руки полковника.

Торгівля на чорному ринку в Західному Берліні була в розпалі. Строката юрба людей заповнила невелику площу, з усіх боків оточену руїнами. Протяги, що панували серед руїн, здіймали холодний білий пил, і над ринком висіло блідо-сіре марево. Риночна юрба мала дивовижний вигляд. Можна було подумати, що дорослі люди затіяли якусь гру, за правилами якої ніхто не мав права більше хвилини стояти на одному місці. Натовп не розтікався, але всередині його відбувався безупинний рух. В усіх напрямках сновигали спекулянти, напівголосно пропонуючи свій товар:

— Є кофе. На східні марки.

— Продаю сигарети. Беру східні марки.

— Купую східні марки.

— Швейцарські годинники. Перевага східним грошам.

Ця раптова масова любов спекулянтів до східної марки нікого не дивувала. Всі вже знали, як вигідно збувати ці марки американським міняльним конторам. Правда, не всі спекулянти, можливо, розуміли, що вони є учасниками широко задуманої диверсії проти східнонімецької валюти.

Поліцейський стояв на купі каміння і спокійно позирав звідти на ринок. Він був схожий на пам’ятник самому собі. А втім, час від часу «пам’ятник» залишав п’єдестал, підходив до натовпу, забирав першого-ліпшого спекулянта і відводив його за руїни; там з кишені спекулянта в кишеню поліцейського переходила деяка частина баришу. Спекулянт повертався на ринок і тут же підвищував ціни на свій товар. Це було єдиним наслідком втручання стража порядку.

На ринку можна було купити все — від плитки жувальної гумки до американського військового пістолета найновішого зразка. Американці активно користувалися ринком також для власної наживи. Вони навіть не дуже намагалися приховати свої спекулятивні операції, бо просто не розуміли, що з цим треба критися, і одверто застосовували основний закон життя своєї країни, де приватна ініціатива вважається матір’ю бізнесу. А тепер тим більше, бо саме начальство наказує насичувати чорні ринки дефіцитними товарами і продавати їх на східну валюту. Цей бізнес дуже й дуже вигідний…

Серед людей, які заповнили ринок, Володимир Суботін справляв враження комерсанта, що досяг великого успіху. Добре пошите осіннє чорне пальто, такий самий капелюх, шкіряні рукавички, в зубах — дорога англійська люлька «Брігош», у руці — масивна палиця з ручкою з слонової кістки. Суботін стояв на одному місці, ніби даючи зрозуміти, що він свій товар шукати не збирається, той прийде до нього сам. І справді, біля Суботіна раз у раз зупинялися спекулянти.

— Маю відріз англійського сукна.

— Пропоную французьку білизну.

Суботін не вшановував спекулянтів навіть поглядом, тільки ледве помітно заперечно хитав головою. Він терпляче ждав того, хто йому був потрібен…

Володимир Суботін потрапив у розвідку трохи незвичайним шляхом. На початку сорок другого року він добровольцем пішов на фронт. Тоді йому не минуло й сімнадцяти років, але всі думали, що йому більше. Це був високий на зріст, міцний юнак. Через три дні після прибуття на фронт він у зимовий заметільний ранок взяв участь в своєму першому бою. Він ще нічого не розумів, просто з важкою гвинтівкою в руках біг разом з усіма по пухкому снігу, біг, нічого не бачачи, не чуючи… І раптом все зникло. Отямився він у німецькому госпіталі.

Як тільки рана трохи загоїлася, Суботіна перевели в табір для військовополонених. Це був табір етапний — довго тут не затримували. Не чекаючи відправки, Суботін уночі задушив вартового і, захопивши його автомат, утік.

Тиждень він блукав лісами й болотами білоруського Полісся, доки не потрапив у розташування партизанського загону. Коли командир загону дізнався, що Суботін добре володіє німецькою мовою, було вирішено доручити йому дуже рисковане спеціальне завдання.

Суботін прибув у гітлерівську комендатуру міста Орші під виглядом дезертира, що розчарувався в радянській владі і бажає служити німцям і їх новому порядку. Там він став перекладачем при комендатурі. За цю довірливість фашисти дорого заплатили: партизани знали про все, що робиться у ворожому таборі, і відповідно до цього проводили свої бойові операції.

Тим часом Суботін діяв так хитро і розумно, що довіра до нього з боку німецького начальства ні разу не похитнулась. Більше того, в кінці сорок третього року йому дали дуже відповідальне доручення. Суботіна було послано в Польщу і Німеччину по таборах, де утримувалися білоруси. Він мав допомагати гітлерівським вербувальникам створювати з полонених військові підрозділи для боротьби проти Радянської Армії. І тут Суботін в очах гітлерівців виявив себе з найкращого боку. В кожному таборі внаслідок його роботи серед полонених завжди знаходився десяток-другий «добровольців». Але всі ці «добровольці», опинившись па фронті, негайно переходили до своїх. Так Суботін урятував і повернув Радянській Армії сотні солдатів…

У середині сорок четвертого року якийсь мерзотник виказав Суботіна. Він помітив, що за ним стежать. Мабуть, гітлерівці хотіли встановити його зв’язки. Це й урятувало Суботіну життя. Він утік…

Три тижні пішки Суботін пробирався на схід, поки на території Польщі його не заховав учитель. Проживши майже три місяці в підвалі вчительського будинку, Суботін встановив зв’язок з місцевими патріотами і пішов у польський партизанський загін, де і воював до приходу радянських військ.

З того часу Суботін і почав працювати у розвідці.

…У проїзді між руїнами зупинився вілліс. З машини вискочив американський офіцер. Він кинув шоферові свій кашкет, підняв комір плаща (на цьому його маскування під цивільного закінчилося) і попрямував до ринку.

Тільки тепер Суботін залишив своє місце і став так, щоб американець неодмінно пройшов повз нього. Коли офіцер порівнявся з ним, Суботін тихо сказав німецькою мовою:

— Цікавлюсь оптовими операціями.

Американець здригнувся, мов бойовий кінь на клич сурми, і зупинився біля Суботіна.