Чтение онлайн

Будиночок, якого не видно було з вулиці, стояв у глибині великого саду. Всі вікна були завішені шторами. Солдат провів Гарца і Суботіна темною алеєю до будиночка і показав на двері.

— Сюди.

За дверима вже інший чоловік зустрів їх і провів у кімнату, де вздовж стін стояла радіоапаратура. П’ятеро радистів з навушниками повільно пересували верньєри настройки. За столиком сидів офіцер. Побачивши Гарца і Суботіна, він підвівся.

— Поки що все гаразд, — доповів він. — Літаки йдуть точно за графіком. Агентів скинуть через три години.

Гарц мовчки вмостився в кріслі. Він хвилювався. Суботін сів біля дверей. Гарц зробив йому знак підсунутись ближче.

— Підлітаючи до кордону, льотчики припиняють радіозв’язок. Нема гіршого, як нічого не знати, — тихо сказав Гарц. Потім він довго мовчав, не зводячи погляду з радистів.

Ті, ніби закам’янівши, нерухомо сиділи з олівцями, готові кожної хвилини записати радіограми, які надійдуть з далекої, не відомої їм Білорусії. Всі три пари агентів після приземлення, перш ніж сховати свої рації, мають повідомити про себе.

— Усе-таки ваша Росія, — сказав Гарц, — клята країна. Ніколи не можна бути впевненим в успіху.

Суботін мовчав. Неважко здогадатися, що почути це йому було дуже приємно і навіть радісно.

— Ось, кажуть, загадкова російська душа, — вів далі Гарц. — Взагалі я лаюсь, коли так кажуть, бо люди залякують самих себе. Але все ж якась правда в цих словах є. — Гарц подивився на Суботіна і розсміявся. — А з другого боку, що загадкового, скажімо, у вас?

Суботін знизав плечима…

Близько півночі один з радистів почав щось швидко записувати.

Гарц, який був задрімав, схопивсь з місця, підбіг до радиста і глянув через його плече, пробігаючи очима написане.

Суботін завмер. Невже його «вихованці» проскочили? Він не міг знати, що для більшої’ вірогідності одній парі диверсантів дали можливість зв’язатися з центром.

У прийнятій і негайно розшифрованій радіограмі говорилося:

«Приземлилися точно і благополучно. Ховаємо спорядження і діятимемо за планом. Номер три».

Більше до ранку ніяких повідомлень не було.

Суботін нервував, хоч відсутність вістей од решти агентів не могла не радувати його.

— Нічого, нічого! — втішав його Гарц. — Терпіння, містер Скворцов! Закидання агентів — це не прогулянка туристів.

Але повідомлення не надійшли і протягом наступної доби. Тільки на початку третьої доби одержали радіограму від пари номер один, до якої входив невдаха-письменник Костянтин Ганецький. Розвідники сповіщали, що їх закинули не точно, що вони добу блукали, поки дісталися до лісу. Тепер усе гаразд, вони діють за планом.

— Як бачите, Скворцов, наше з вами терпіння винагороджено. З трьох, кинутих нами зернин, дві вже дали сходи. Якщо третя не зійде, все одно ми з вами можемо радіти. Я особисто розраховував максимум на одну зернину. Вітаю вас!

— Дякую!

Суботін був не на жарт стривожений.

Невже підвів зв’язок?.. Він знову-таки не знав того, що пара номер один своє донесення передала вже з будинку держбезпеки і що ця пара, як згодом і третя, деякий час мала за вказівкою чекістів містифікувати американську розвідувальну службу своїми бойовими радіодонесеннями.

Вранці Гарц видав Суботіну досить велику суму грошей і сказав, що нова група курсантів набиратиметься в Гамбурзі. А зараз він може відпочивати цілу добу. Суботін подякував Гарцу і сказав, що негайно вирушає в по, хід по магазинах.

Вийшовши з готелю, Суботін і справді побував у кількох магазинах. Він повертався до готелю, обвішаний покупками. Підійшов до газетного кіоска. Амалія Штерн простягла йому кілька газет.

— Шифр дев’ять…

У номері Суботін нетерпляче розгорнув газету і відшукав потрібний абзац.

«Усе гаразд. Вітаємо. Негайно повертайтесь додому. О двадцять третій годині біля кірхи Петра стоятиме таксі № БТ 30555».

Спочатку Суботін здивувався: навіщо повертатись додому, коли є можливість і далі викривати ворожу агентуру.

Проте Суботін розумів і інше: затягувати цю рисковану гру небезпечно. До того ж він людина військова, і наказ для нього є наказ.

Суботін зайшов у номер Гарца.

— Містер Гарц, оскільки ви якось висловили бажання знати, де я перебуваю в будь-яку хвилину, повідомляю вас, що ввечері я дивлюсь рев’ю, а потім дозволю собі випити і розважитись, як мені забажається. Як мені забажається, містер Гарц…

— Сьогодні ваш день, — засміявся Гарц. Суботін бачив, що у нього добрий настрій. — Але все-таки стримуйтесь од зайвого.

Суботін розсміявся.

— До завтра, містер Гарц!

Гарц помахав йому рукою.

Наступного дня Суботін уже сидів у кабінеті полковника Сьоміна. Тут зібралась уся оперативна група Ричагова. Полковник з привітною посмішкою оглянув усіх і підвівся.

— Насамперед дякую, товариші, за хорошу службу!

Всі учасники групи теж підвелись, їхні очі радісно блищали.

Як в цей час почував себе містер Гарц, уявити неважко. Напевно, він почував себе дуже погано.