Чтение онлайн

2 дівчина. Чого по-дурному? А як мати віддасть?

3 дівчина. Того ніколи не буде; а буде так, як Наталя схоче.

1 дівчина. Та ну, годі! Стане її мати слухати? Що вона придбає, як за Василя піде?.. У його ж - ні за плечима, ні перед очима… приймак - та й годі! А Шкандибенко - дука; худоби скільки, грошей… давнього заможного роду.

3 дівчина. А мати його? Та вона ж її цілком проковтне, не соливши, з’їсть!

Шкандибиха витикається з-за дерева.

Та ось і вона. Дивіться, дивіться, яка страшна!.. Іч, як похнюпилася… Чи не сина, бува, шукає, щоб йому доброї моркви вскребти? От злюка, господи!.. Як справді піде Наталя за Карпа, то вип’є чималу та ще й повну від такої свекрухи!

Шкандибиха (про себе). О-о… зібрались!.. Чого вони зібрались?.. До хлопців, бісові сучки, аж іржуть!.. На шию серед дня б вішалися!.. Ні стида їм, ні сорому! (Плює). Який тепер світ настав? Господи! (Хреститься). Колись дівчина глянути у вічі парубкові соромилась, а тепер - сама на шию скаче!.. Тьфу! поганки! нетіпанки!

3 дівчина. О, дивіться: бурмоче, бурмоче… То, певне, нас лає.

Дівчата сміються.

Шкандибиха. Чого ви зуби скалите, сучки? Чого ви на мене витріщилися?

3 дівчина. Їй-богу, вона, мабуть, відьма…

Дівчата ще дужче заливаються з реготу.

Шкандибиха. Сміються!., регочуть!.. Ги-ги-ги! го-го-го!.. Тьфу! поганки! І мору на вас немає, і згуби! Хоч би москалі найшли на ваші дурні голови та сучі очі!.. От їм що: хи-хи та сміхи… А дома сидіти? а діжі місити? (Плює і виходе).

3 дівчина. От баталія буде, як вона де Карпа з Лимерихою зуспе… А ходімо, дівчата, за нею навзирці.

Дівчата. Ходімо! ходімо!

Розбігаються по кущах. Як вони скриваються, з противного боку виход Наталя з Марусею.

Наталя. Ну, та ще що він казав? Розказуй-бо далі сестрице.

Маруся. Та що ж він казав? Якби, каже, я хоч трох що-небудь мав за собою - зараз би послав старостів до тебе… А то, каже: і вона убога, і в мене немає нічого!

Наталя. Та це ти вже розказувала. А ще, опріч сього?

Маруся. Та більш і нічого.

Наталя. Так таки - нічого?

Маруся. Та, бог його знає, він якийсь чудний: оце тобі веселий і говіркий, такого накаже - не переслухаєш, а це зразу немов на його що нападе! Похнюпе голову, настобурче очі, аж потемніє, як ніч та… Тоді вже і не підступай до його! Самі батько бояться його займати… І в такі часи завжди зіходе з двору.

Наталя. Куди ж він зіходе?

Маруся. А господь його знає! Світ’за очі…

Наталя (задумано). Коли б я знала, від чого то у його сум такий та туга тяжка?!

Маруся. То що б було?

Наталя (не слухаючи). Коли б можна чоловікові заглянути у чужу душу, подивитися у другого серце! (Важко зітхає).

Маруся. Хіба ти його так уже тяжко любиш, Наталко?

Наталя. Мати сина, а сестра брата ніколи не полюблять так, як я його люблю!.. Чи удень сиджу я одна, самотою, - він мені перед очима так і стоїть! Чи опівночі спати ляжу, - і сонній він мені привиджується, не дає спокою!

Маруся. Ото вже ти його так укохала!.. А гріх, Наталко, так хлопця кохати, за те тебе колись бог скарає.

Наталя. За що ж він мене буде карати? Хіба я що лихе затіяла, кохаючи його?

Маруся. Он моя мати розказують, що одна дівка покохала парубка та як він її зрадив, вона взяла і втопилася.

Наталя. То що ж, що втопилася? Коли, може, краще було утопитися, ніж на сім світі жити!

Маруся (гаряче). А душа як? хай без покути пропадає?! Хіба, ти думаєш, вона сама топилася? по своїй волі йшла? То він, - не при нас згадуючи!
– нею водив; він привід давав!.. Запопаде душу християнську та тоді з нею що хоче, те й робе, як знає - так і воде!.. Через те то і гріх так гаряче кохати, бо через те кохання чоловік спізнається з ним!

Наталя. Ні, Марусю… Сам господь заповідав усіх любити; і ворога, навіть свого… злодія… розбишаку!

Маруся. То ж любити, а то - кохати… Любиш - батька, матір, людей; а кохаєш - милого.

Наталя. Що ж мені робити, Марусю? що казати?.. Скажи, порай мене, моя сестрице.

Маруся. Молися, Наталю.

Наталя. Хіба я не молюся?.. Я коліна одстояла, поклони б’ючи; серце сльозами попалила, молитви засилаючи!.. Що ж, як не помага.

Маруся. Отож то, бач, і є! Отож то він до тебе і підходить; душею твоєю заволодіти хоче… А ти на те не потурай та все молись, усе молись.

Наталя. Не поможе вже молитва, Марусю… Господи! чим я перед тобою переступила, що я таке учинила, - що мені мука така?! Хоч би він прийшов; хоч би я побачила його… розказала та розпитала б, що се діється зо мною?.. Може б, він порадив мене… Другі ж ходять, вештаються; і на гулянки виходять, а він… ні! (Закрива очі руками, збираючись плакати).

З-за дерева показується Василь.

Маруся. Наталю! Наталю! А то хто такий?

Наталя (озираючись). Де?

Маруся (указує). Он!.. між деревом.

Наталя (углядівши). Він! він!.. Марусю, голубонько! зайди куди-небудь, хай я з ним на самоті побалакаю… Заховайся в кущах; постережи нас, щоб хто, бува, не зійшов та не побачив… бо вже за нас і так є гомону на все містечко!.. Уволь мою волю, голубко, - постережи… Та як хто ітиме, ти подай звістку; кахикни, або що… Іди ж, голубко, іди.