Чтение онлайн

Я виконав дядькове прохання, презирливо посміхаючись над його певністю, що мене так легко обдурити. Ніч була темна, і лише кілька зірок мерехтіли над небокраєм. Між далекими пагорбами глухо стогнав вітер. Я подумав, що наближається громовиця і погода, очевидно, зміниться, але навіть не уявляв собі, яке величезне значення це матиме для мене ще до того, як настане ніч.

Покликавши мене в кімнату, дядько відрахував мені в руку тридцять сім золотих гіней, решту ж, кілька дрібних золотих і срібних монет, затримав у руках, але в останню хвилину душа його не витримала, і він поклав їх у кишеню.

— Ну от, — промовив він. — Тепер бачиш! Я дивак і дивно поводжуся з чужими, але слова свого додержую, і ось тобі доказ цього!

Дядько здавався мені таким скупим, що я онімів від цієї несподіваної щедрості й не міг знайти слів, щоб висловити свою вдячність.

— Жодного слова! — сказав він. — Не треба ніяких подяк. Мені подяки не потрібні. Я виконую свій обов'язок. Звичайно, не кожен зробив би так, але мені приємно (хоч я й обачний чоловік) віддати належне синові мого брата; приємно думати, що тепер ми порозуміємось, як і годиться таким близьким людям.

Своєю чергою, я відповів йому теж якомога великодушніше, але весь час сушив собі голову, що ж буде далі і чому він розлучився зі своїми дорогоцінними гінеями, бо навіть мала дитина не повірила б його поясненню.

Потім дядько знову скоса глянув на мене.

— А тепер, — мовив він, — послуга за послугу.

Я сказав у відповідь, що готовий довести свою вдячність у будь-якій розумній мірі, і замовк, чекаючи якоїсь неймовірної вимоги. Та коли дядько, нарешті, наважився заговорити, то сказав тільки (досить справедливо, на мою думку), що він старіє і стає кволим, а тому сподівається, що я допоможу йому поратися в будинку і в садку.

Я відповів, що радий прислужитися йому.

— Гаразд, — зрадів дядько. — Почнемо відразу ж. — Він видобув з кишені іржавий ключ і подав мені. — Ось ключ від башти в самому кінці будинку. Потрапити в неї можна тільки знадвору, бо та частина будинку не закінчена. Увійди в башту, піднімися сходами вгору й принеси мені з горища скриньку. У ній папери, — додав він.

— Можна взяти з собою свічку, сер? — спитав я.

— Ні, — сказав він з хитрим виглядом. — У моєму домі не можна запалювати вогонь.

— Гаразд, сер, — погодився я. — А сходи там у порядку?

— Сходи чудові, — заявив він і, коли я вже виходив з кімнати, додав: — Тримайся ближче до стіни, поручнів там нема. Але східці дуже зручні.

І я вийшов у темряву ночі. Вдалині ще завивав вітер, хоч біля будинку не відчувалося навіть його подиху. Безпросвітна темрява огорнула все навколо, і я був радий, що міг рухатися попід стіною, поки, нарешті, дійшов до дверей башти в кінці недобудованого крила. Я встромив ключа в замкову дірку і ледве встиг повернути його, як раптом без жодного подиху вітру чи звуку грому все небо на якусь мить осяяла блискавиця, а потім знову запала непроглядна темрява. Мені довелося затулити рукою очі, щоб знову призвичаїтись до темряви, і я ще був напівосліплений, коли зайшов у башту.

Всередині башти стояв такий густий морок, що від страху в мене перехопило дух, але, простягти руку перед собою, яступив крок у пітьму і зразу ж наткнувся рукою на стіну, а ногою натрапив на перший східець. Виявилося, що стіна зроблена з чудового тесаного каменю; рівні й міцні сходинки, хоч надто круті й вузькі, теж були з шліфованого каменю. Пам'ятаючи дядькові слова про поручні, я намагався триматися ближче до стіни башти і з завмиранням серця намацував дорогу в цілковитій пітьмі.

Шооз-гавз мав п'ять поверхів, не рахуючи горища. В міру того, як я просувався вперед, мені здавалося, що в башту звідкись проникає повітря і що стає трохи світліше. Я ніяк не міг зрозуміти, що могло б бути причиною такої зміни, як раптом знову спалахнув відсвіт грозової блискавки. Якщо я не закричав, то лише тому, що страх паралізував мій голос, і тільки завдяки долі, а не власній силі я не впав зі сходів. При спалахові блискавки я побачив у стіні численні проломи, так що здавалося, ніби я дерся вгору по відкритому риштованню, та й східці були не однакової довжини, і моя нога саме в ту мить була за два цалі від порожнечі.

"Так ось вони які, ці чудові сходи!" — подумав я, і з цією думкою серце моє закипіло гнівом, що додав мені хоробрості. Дядько послав мене сюди на явну небезпеку, а можливо, й на смерть. Я заприсягся, що з'ясую це «можливо», хоч би мені довелося навіть скрутити собі в'язи, став рачки й повільно, як слимак, почав підніматися сходами, промацуючи перед собою кожен цаль простору і випробовуючи міцність кожного каменя. Від контрасту з блискавкою темрява наче подвоїлась, та це ще було не все, бо мене оглушував і бентежив страшенний шум, який здіймали кажани у верхній частині башти, до того ж ці огидні тварюки, спускаючись, іноді вдарялися об моє обличчя або об спину.

Слід зазначити, що башта була чотирикутна, і в кожному кутку для сполучення сходів на поворотах лежало по великому каменю різної форми. Я доповз до одного з цих поворотів, мацаючи, як і раніше, перед собою; несподівано моя рука зісковзнула з каменя і повисла в порожнечі. Сходів далі не було. Посилати по них у пітьмі чужу людину означало посилати її на неминучу смерть; і хоч я, завдяки блискавці та власній обережності, залишився живий, однак на саму лише думку про небезпеку, яка мені загрожувала, і про страшенну висоту, з якої я міг би впасти, холодний піт пройняв мене, і все тіло моє розслабло.

Але тепер я знав усе, що хотів знати, а тому повернув назад і, затаївши в серці страшенну злість, почав навпомацки спускатися. Коли я пройшов майже половину шляху, з шумом налетів вітер, струсонув башту і знову стих. Потім пішов дощ і, перше ніж я встиг спуститися, линув як з відра. Я виставив голову просто під зливу й глянув у бік кухні. Двері, які я, виходячи, зачинив за собою, тепер були відчинені навстіж, і звідти проникало надвір ледь помітне світло. Мені здалося, що я бачу постать, яка стоїть непорушно під дощем, немов до чогось прислухаючись. Потім спалахнула сліпуча блискавка й освітила мого дядька, який стояв саме на тому місці, де я щойно бачив ту постать. І зразу ж за блискавкою пролунав оглушливий гуркіт грому.