Чтение онлайн

Банкір не зрушив з місця. Скрипник сам обійшов стіл, надавив на потрібну кнопку. За мить у кабінет ввалилися двоє кремезних охоронців із абсолютно тупими, хоча й відданими виразами облич. Олексій мовчки показав їм своє посвідчення, заховав документ у кишеню.

— Це щоб ви, хлопчики, дурниць не наробили, завівшись із офіцером міліції, який знаходиться при виконанні, — пояснив він, тоді підійшов до Заруби на відстань удару, коротко замахнувся.

Кулак врізався в щелепу. Банкір не чекав удару, та навіть якби чекав, навряд чи втримався б на ногах. Мельник знав — його кум у молодості намагався професійно займатися боксом і навіть робив успіхи.

Сидячи на підлозі біля столу, Заруба сплюнув кров, уламок зуба. Жестом зупинив охоронців, які несміливо посунули на Скрипника, намагаючись бодай створити вигляд бажання виконати роботу, за яку отримують гроші.

— Тепер ці двоє, ваша коханка і Віталік при бажанні підтвердять: майор міліції Скрипник при свідках дав по морді банкіру Зарубі. Це якщо ви спробуєте зробити так, аби мене вигнали, всі зрозуміють, за що: йому дали в рило, а він не зміг дати здачі, як нормальний мужик. Замість цього почав присікуватися до нормального мента і зживати його зі світу. Мене випруть, коли ви цього захочете. Тільки я роботу знайду, а ви лишитеся з битою мордою. Думайте, чи варто щось робити.

— Більше ми вас не потурбуємо, Павле Павловичу, — Мельник уже стояв біля дверей. — Заяву про звільнення писати не буду, бо не писав заяву про прийом на роботу. До побачення. Бажаю колись знайти золото у темній воді.

Вони повернулися на Тихий Затон. Вийшли з машини, сіли на біля берега. Пили горілку просто з горла, передаючи її один одному. Курили і мочали, дивлячись на спокійну гладеньку поверхню води.

— Ти завжди п’єш за кермом? — поцікавився Мельник, коли пляшка спорожніла.

— Хто мені що скаже? — байдуже відповів Скрипник.

— Удар у тебе нічого поставлений.

— Сам від себе не чекав. Давно в спортзалі не був.

— Я туди взагалі не ходив.

— Воно й видно. Вулична шпана он як відходила...

— Взагалі це круто — від безвиході затопити банкірові в п’ятак. Крутіше тільки вистежити, де він живе, і помочитися в його під’їзді.

Знову замовкли. За сьогоднішній ранок почуто і сказано стільки, що, здавалося, слова просто закінчилися. Наче цигарки в пачці чи горілка в пляшці.

У воді щось хлюпнуло. Судячи по звуку, десь плавала справді велика рибина. А може, ще щось, про що можна тільки здогадуватися.

Не хотілося навіть думати. Мельник спробував прогнати від себе такі думки, і відразу згадав діда Шалигу.

Знову хлюпнуло.

— Жарко, — сказав Віталій, витираючи змокрілого лоба.

— Коли їхали, ластівок над водою бачив?

— Ну?

— Буде дощ.

— Швидше б...

Мельник сплюнув у воду просто перед собою, потім роздратовано ляснув себе по щоці.

Коли забрав руку и глянув на неї, задоволено посміхнувся — просто в центрі долоні розпливлася крива пляма.

Комарі зовсім не боялися смерті.

вересень — грудень 2005 р.

м. Київ