Чтение онлайн

Квятковська. А пан отаман все лається, все допіка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу... і що мені нічого не личить... що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).

Юркович. І ви такі несправедливі? Ай-ай-ай! Не вірте йому - ви самий смак!

Квятковська. Ага, он яка я! Цяця! Чуєш, отамане? А ти все лаєшся! (Крутить його).

Котенко (гладить по голівці). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.

Квятковська. Трясти - фе! А любити - цяцяно! У, яка я щаслива, як мені весело! (Б'є в ладоші, крутиться і пригортається до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж ніяково!

Юркович. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квіточка, аж страшно! (Проходить і перешіптується з Гирявим).

Котенко (підходить до Квятковської). А ви таки справді гарнесенькі, славнесенькі (гладить їй руку) і мені дуже до вподоби.

Квятковська (зазира в очі). Дядя ще й закохається?

Котенко. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаєте... А коли закохаюсь - і душу свою за вас положу... І Катруся оттак піде вгору...

Квятковська. Аж сукні буде тра надтачати?

Котенко. Хе-хе-хе! І на те буде рада...

Квятковська. Казала баба, як лізла на граба, а грабок реп - і баба геп!

Котенко. Не бійтесь - грабок надежний; другі швидше гепнуть, а ми стоятимем! 

Ввіходять в 3-ю уборну. 

Гирявий (Юрковичу). Слухай, справді: ти там нашрейбуй і про мене, що мов і сякий і такий...

Юркович. Напишу, напишу.

Гирявий. А тепер упоїтельно? Гайда! 

Виходять.

Кулішевич і Квітка.

Квітка. Нема, нема її; я вже забігав сюди...

Кулішевич. То, певно, ще дома: прийде.

Квітка. А як слаба?

Кулішевич. То лежатиме, поки не встане...

Квітка. Борони боже! І як ви так спокійно?

Кулішевич. А що ж мені - на мур дратись чи землю їсти?

Квітка. Та за неї і під колеса вагона...

Кулішевич. Лягайте, коли є охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу... це вже вибачайте!

Квітка. Та хоч би провідали, що і як?

Кулішевич. Скажіть на милість! У його болячка, а я собі печену цибулю ложи!

Квітка. У мене душі нема...

Кулішевич. Та що з нею станеться? Прийде - надивитесь... А коли під п'яти пече, то біжіть та й провідайте...

Квітка (зітха). Я до неї невхожий...

Кулішевич. Чому? Не пуска?

Квітка. Та... сливе... те...

Кулішевич. А, он що! Певно, прошпетився?

Квітка. Не знаю... ми перше... добре знайомі були... але от тепер ухиляється й розмовляти, мов чужа...

Кулішевич. Гм-гм! Не без причини... А я думала... Хіба той?

Квітка. Хто? Що?

Кулішевич. Нічого! Все будете знать - рано постарієтесь.

Квітка. Скажіть-бо, голубочко!

Кулішевич. Чи ба, який солодкий!

Квітка. Ріднесенька! Одкрийте мені очі... Я сліпий... я божевільний!..

Кулішевич. Та нічого!.. От намігся! А раді б були, коли б зглянулась?

Квітка. Сказився б!

Кулішевич. Тю на вас! Ще й мене покусаєте!

Квітка. Не до жартів, не до жартів мені.

Кулішевич. Бідненький! (Показує на Маринку, що біжить). Он у кого розпитайте, коли кортить.

Квітка. Ага, ага! (Біжить догнати).

Кулішевич (вслід йому). Смали, смали халявки, вскочиш і в лабети!

Ті ж і Котенко та Квятковська.

Котенко (виходить з Квятковською). А вам би, Ганно Михайлівно, і прибиратись пора.

Кулішевич. Не бійтесь, я й так гарна.

Котенко. А як покришку перемінимо, під другу підете?

Кулішевич. Дивлячись під яку: інша так накриє, що й дихати нікуди! (Входить в 4-ту уборну).

Котенко (підходить до 1-ї у борної). Що се, Лучицької досі нема?

Квятковська. Така й вона, щоб загодя! То для нас, бідних, і контракти, і штрафи, а для неї - нема!

Котенко. Для мене всі рівні.

Квятковська. Хто б говорив, а хто б слухав: то до мене ви підсипаєтесь з жарту, а я й мізинця для вас супроти Марусі не варт - тій і ролі найкращі, і уборна перва, і все... падам до ног! Бо боїтесь.

Котенко. Я? Боюсь? Та вона в мене ось де! Побачите, яку я їй встругну штуку.