Суєта
Шрифт:
Карпо. Зі справжньої роботи не сміються!
Вийшли.
Виходить Явдоха з бокових дверей з гарною хусткою в руках і починає перед дзеркалом пов'язуватись.
Явдоха. Василина пхека на Демида! Бреше! Як побачила його в вікно, то загорілась як калина... Розбери дівчат. Добре було б, щоб вона за його вийшла заміж... А то вчитись! Нам своїх дітей треба вчить... Бідний Карпо вже затомився, все на братів, та на сестру тратить.
Вбігає Василина.
Василина. Ой, сестро, біда!
Явдоха, тривожно.
– Боже мій, що там сталось?
Василина. Печериці погоріли!
Явдоха. Ото! Бідна мама! Вони так хотіли догодить Михайлові, на превелику силу достали печериць, і на тобі, згоріли! А хто ж був біля печі?
Василина. Я.
Входить Тетяна.
Явдоха, Василина й Тетяна
Тетяна, до Василини. А! а! Ви тут, утікли? Нашкодила і втікла!
Василина, кидається на шию й не дає говорити.
– Мамочко, голубочко... Я завтра сама побіжу на вигін, назбіраю печериць, Михайло засмажить по-вченому, і я вивчусь.
Тетяна. Ну, годі вже. Пусти! Очіпок зіб’єш з голови. (Поправляє очіпок.) І тобі не сором: училась, училась, вісім літ училась, і печериць не вмієш засмажить! Михайло мужчина, і все вміє, а як розкаже про яку смашну страву, то аж їсти захочеться, так гарно.
Василина, натурально сміючись.
– Мамочко! Михайло, мабуть, в університеті навчився смашно їсти й гарно печериці смажити, а я ж іще на курсах не була.
Тетяна, добродушно.
– Ну, щастя твоє, що ти недавно приїхала додому, а то б я тобі печериць дала!
Василина. Ха, ха, ха! Хіба б ви мене били?
Тетяна. А то ж!
Василина. Ні, мамочко! Ніколи не повірю, ви такі добренькі, та щоб били свою єдину доню!
Тетяна, до Явдохи.
– Взяла поставила печериці без масла й без сметани на вогонь, а сама сіла за книжку. Я масло била в сінях, а Домаха пішла по воду. Чую: смердить горілими печерицями. Вбігаю - згоріли! Ні спекти, ні зварить, ні прясти, ні ткати... Що ж ти вмієш?
Василина. Я вмію, мамочко, морожене робити. Тетяна сміється добродушно. Солодке, солодке! От купіть форму - я вам зроблю... Е... та що ж, у нас льоду нема!
Тетяна. Ох, треба буде вчить канальську лисичку, бо хто ж тебе таку недотепу візьме.?
Явдоха. У нас уже є...
Засилина. Є, є! В Явдохи, мамо, є курчата!... Манюні, манюні, та гарнюні - я люблю курчаток!
Тетяна. Дивитись любиш на курчаток, а як виводити, то того не тямиш.
Василина. Я навчусь, усьому навчусь, тілько перше треба поїхати на курси!
Входять Карпо, Демид і Іван.
Ті ж, Карпо, Демид і Іван.
Демид. Здоровенькі були, мамо! (Цілує руку Тетяни.)
Тетяна. Доброго здоровля! Тілько-що приїхали, саме на обід; мабуть, будуща теща ще жива! Вибачайте ж, ми гостей ждемо. Ходім, дочко, ходім, Явдохо, готовити стіл. (Ідуть.) Карпе, будь ласка, достань на вечір печериць.
Карпо. Та я ж вам достав уже.
Василина. Мамочко!
Тетяна. Не годяться, зчервивіли.
Василина, цілує матір, до Карпа: - Старі!
Явдоха, сміється.
Тетяна. Чуєте! Загуркотіло!... Приїхали!! Раптом іде у двері, за нею Явдоха й Василина.
Карпо, біля вікна.
– Справді приїхали!
Надворі голос Тетяни: Діти мої! Сини мої, соколи мої!
Голос Василини, весело викрикує: І я скінчила, І я скінчила!
Карпо й Демид ідуть у двері.
Іван. Суєта!
Завіса.
ДІЯ IІ
Проста хата, світлиця. На полу багато одежі, килимків, подушок у цвітних наволоках. Великий стіл. Віденські стільці, канапка. Обідають усі. Михайло сидить на покуті, коло нього: з одного боку Петро, з другого Карпо й батько; далі з обох боків сидять: Демид, Іван і Василина. Мати й Явдоха подають обід.
Михайло, їсть.
– Порося чудово засмажене, і полковник Сорокотисячников похвалив би! Недавно я обідав у нашого директора. Подавали теж порося - куди! Ні один повар так не засмажить поросяти, як мама!... А начинка, начинка - таїть!...
Макар. їжте, діти, їжте, та вибачайте, що все просте, хуторське!
Карпо. Дай, Боже, повік!
Петро. О, як би нас у городі годували хуторськими харчами, добре б було!
Макар. Погано в городі годують. Я колись з тобою обідав.
Михайло. Наш директор і його брат, полковник Сорокотисячников, люблять смашно поїсти... А я до кулінарії маю охоту.
Їсть.
Макар, до Карпа.
– До чого Михайло має охоту ?