Спокуса, Мирний Панас - читать онлайн

Спокуса

на обложку

Мирний Панас

Шрифт:

Адам.

Та й дурниця яка в твою голову йде!Тож – живе, а живого господьЗаказав нам ніколи не їсти.

Єва.

Та я чула про се. Тільки дивно мені:Нащо ж волю господь на усе нам подав,Попустив, що захочем робити?

Адам.

Ну, то що? Волю – дав, а проте – наказав,Як отут нам поводитись треба,Щоб не вскочити в гріх.

Єва.

Ото й дивно мені!Коли воля – то на все уже воля.А то: воля – одно, а закон – не даєЇй широко розпросторити крила:І те можна, і те, а до того – то й зась!Бо закон не велить, щоб не вскочити в гріх…Задля чого ж оце, розкажи ти мені?

Адам (хитаючи головою).

Єво, Єво! Що це ти, нерозумная, плещеш?Щось недобре в душі твоїй коїться, Єво!

Єва (сумно).

Не втаюсь: там щось є,Щось непевне заклюнулось в неїІ полоха спокій мій, і спать не дає.Чудні сни мою душу лякають щоночі!..От і вчора: приснилось мені,Що стоїш ти отам – на поляніГордий силою, що у тебе вонаТак і скаче із очей твоїх чорних,Так і прище з усії постанови —Владних рук, бистрих ніг і високого стану.І та сила твоя так і тягне мене,Так і вабить під захист могучий…Там, – здається мені, – не боятимусь яАнічого на світі; від всього заборонеОта сила твоя і… щаслива, до тебе горнуся,Заглядаю у вічі огненні твої,Припадаю до високої груді,Щоб спочити край серця твого,Що так шпарко підкидається – б'ється…І от, – чую, – як та ласка мояПрокрадається в душу до тебеІ пестить починає її,І голубити тихим спокоєм…І мене ти на руки береш,І колишеш тихесенько – тихо…

Адам прикро та ласкаво задивляється на Єву.

І заснула під тим доглядом я.Вже не знаю, чи довго я спала, чи ні,Тільки разом, мов шпигнув хто, – проснулась…Коло мене тебе вже нема,Якась неміч мене всю посіла,Пов'язала мої руки і ноги,Не дає очам глянути ясно!У душі – страх піднявсь, серце – жаль навернувІ несказана туга насіла…Чую я – пропадає навіки те щастя моє,Що воно вже ніколи не вернеться знову!

Адам з жалем дивиться на Єву.

І від ляку й жаху разом кинулась я…Ти лежиш на своєму ліжковіЙ тихо спиш… На великую силуПеретерпіла я отой страх і той сон,Поки знову заснула… Не знаю,Що ясує цей сон?

Адам (понуро).

А чи молишся тиЩиро богові, як спати лягаєш?

Єва.

Як і завжди – молюсь.

Адам (зітхнувши).

Ох, молися!.. Молись,Бо тебе се лукавий доводе до сього.

Єва.

А лукавий – то хто? Ти де бачив його?

Адам.

Хоч не бачив, оже знаю про його.

Єва.

Кажеш: знаю? Розкажи ж ти мені,Покажи, щоб я знала, кого стерегтися.

Адам.

Його бачить не можна: то – дух.

Єва.

Дух?… І бог – дух? і лукавий – то дух?Як же їх розпізнати, збагнути?

Адам.

Нам не дано снаги, як збагнути їх нам,То істоти без облуди, без тіла…Бог є дух, чистий дух, як те небо, ясний,Як те сонце, блискучий – яскравий,Як повітря прозоре – невидимий-легкий,А могучий – його силі кінця-краю немає.Він – усе… Небо те – і високе, і синє,З його зорями, місяцем, сонцем ясним,Земля ся – із горами й водою,Із усім, що на їй і під нею живе,Росте, плава, і ходе, і дише, —Все то він появив. Його творча рукаІз нічого усе те зробила;Його сила свята – над усім тут віта,Його воля – нам усім тут керує!Що в нас волос? А й він не спадеЗ голови без господньої волі святої…Такий – бог… Він – і правда, й добро,Він – і ласка та милость без міриДо того, хто отут по закону живе;Гнів страшний – задля тих, хто не хочеПокоритись закону його… А лукавий? То, Єво,Дух нечистий, дух гордощів, зла,Супротивник лихий божій волі.

Єва.

Що ж він, рівня йому? Другий бог?

Адам.

Бог – один; а лукавий був у його слугою…От як янголи служать йому,Херувими або серафими, —Все то слуги його… І лукавий служив

Конец ознакомительного фрагмента.

1 2