Іще ніч...
Шрифт:
Відповідь: На це запитання відповідь одна – безумовно, ні! Примушувати – означає чинити тиск, використовувати насилля. А це – не християнський підхід. Тим більше недопустимо таким чином вирішувати свої проблеми священнослужителю, якого Господь називає ангелом, тобто вісником Своїм. В книзі пророка Малахії, 2-й розділ, 7-й вірш, читаємо: “Бо уста священика знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа”. І не може священнослужитель, якщо він є дійсно вісником Божим, опускатися до примусу мирян. Хоча, безумовно, світські засади увійшли і у церковне життя. І серед служителів церкви трапляються, як сказав апостол Павло, “вовки люті, що отари не щадять” (див. Дії 20.29), які, забувши про свій сан, відкинули дану їм в таїнстві хіротонії (священства) благодать Святого Духа, і чинять ті чи інші неподобства (про подібне інколи розповідають засоби масової інформації, і такі публікації шокують не лише вірних).
Сказане апостолом Павлом стосується і тих церковнослужителів, які дозволяють собі керувати Церквою за допомогою сили. У книзі пророка Захарія Господь наголошує: “Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваоф” (Зах. 4.6). А Дух Божий – це Дух Любові, бо “Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!” (1Ів. 4.8, 16). Правила святих апостолів недвозначно наголошують:
“Велимо єпископа, пресвітера чи диякона, що хоче страшити вірних , що грішать, чи невірних, що образили,... позбавити священного сану . Бо ж Господь аніяк не вчив нас цього; навпаки, коли Його били, Він не відповідав ударами, коли докоряли Йому, Він не докоряв взаємно, і, страждаючи, не погрожував” (Апостольські Правила, 27-й канон).
Отже, як бачимо, заставляти, примушувати своїх парафіян працювати на себе священнослужитель права не має. З іншого боку, така ситуація може виникнути через те, що самі парафіяни не знають Слова Божого, і не розуміють свого обов’язку забезпечити матеріальний добробут священнослужителя. Бо не може служити священик “двом панам”, не має права він перейматися матеріальним, тривожитись проблемами: як прогодувати і одягнути себе й свою сім’ю. Не повинен священнослужитель думати “про волів, прокладання борозни та про корми для телиць”. Думки священика мають бути цілком захоплені “мудрістю, що вона від книг”, бо він “ангел” – себто вісник Господа Саваофа. Про це говорить нам премудрий Сирах:
“Мудрість від книг набувається в благоприємний час дозвілля, і хто мало має своїх занять (по добуванню хліба щоденного), може набути мудрості.
Як може зробитися мудрим той, хто керує плугом і хвалиться кнутом, ганяє волів і заклопотаний їхньою роботою, і якого розмова лише про молодих волів? Серце його зайняте тим, щоб прокладати борозни, і піклування його – про корми для телиць” (Сирах 38.24).
Отже, для того, щоби серце пастиря не було зайняте життєвими клопотами, а всі помисли його були спрямовані лише на справи церковні – на те, як би найкращим чином прислужитися Божій справі, вести паству до Царства Небесного, – розважливі парафіяни мають належним чином дбати про добробут свого священика.
Про це чітко говорить нам Святе Письмо. І тому горе-пастирю, що примушує прихожан працювати на себе, варто було б краще озброїтись Словом Божим, і прочитати з амвону церкви на черговій проповіді оцю цитату з Послання апостола Павла до коринфян:
“Хіба ж я не вільний? Чи ж я не апостол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? Хіба ви – то не справа моя перед Господом?
Коли я не апостол для інших, то для вас я апостол (“апостол” – грецькою “посланець”), – ви бо печать мого апостольства в Господі.
Оце оборона моя перед тими, хто судить мене.
Чи ми права не маємо їсти та пити?..
Хіба я один і Варнава не маємо права, щоб не працювати?
Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари?
Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і Закон не говорить цього?
Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується?
Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник – молотити з надією мати частку в своїм сподіванні.
Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне?
Як право на вас мають інші, то тим більше ми...
Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку?
Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії ...” (1Кор. 9.1–15).
НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ…
Запитання: Чому буває так, що молишся, і не отримуєш відповіді на молитву?..
Відповідь: Сам'e слово “молитва” означає – зв’язок. Зв’язок між людиною і Богом. І якщо Господь не відповідає на нашу молитву, – значить цей зв’язок не відбувся. Я свідомо не розглядаю тут часовий план, коли для зміни обставин нашого життя по молитві віри просто необхідний час. Адже ж сказано: “По вірі вашій хай буде вам!” Тобто тут грає дуже важливу роль у першу чергу саме сила нашої віри. Адже чим сильніша віра – тим швидше прийде і відповідь на молитву. Це, думаю, і так зрозуміло. Я розглядаю тут аспект власне не сили віри, але радше якості самої молитви. Хоча, безумовно, ці поняття найтіснішим чином пов’язані. Чим сильніша віра – тим якісніша й молитва.
Так от, щодо якості молитви. Тут маємо два важливі моменти: По-перше чи було прохання, висловлене Богові нашими устами, власне молитвою? І, по-друге, чи згідно волі Божої воно було висловлене?..
Щодо першого, то нагадаю, що молитва – це не що інше, як зв’язок з Богом. А зв’язок цей відбувається лише тоді, коли, за словом Феофана Затворника, “серце зігрілось, і тепло до Бога взиває”. Отже, якщо не зігрілось – то це насправді і не молитва, а елементарне коливання повітря. З таким же успіхом можна було б записати своє прохання на магнітофонну плівку, і просто прокручувати її перед іконою.
Святий Никодим Святогорець розрізнює три основні ступені молитви:
1) молитва вуст;
2) молитва розуму;
3) молитва серця.
Він каже:
“В першому випадку молитва буває лише словесна, і вона зовсім не є молитвою; в другому – зі словесною з’єднується і молитва мислена, і це є молитва недосконала, неповна. Повна і справжня молитва є тоді, коли з словом молитовним та молитовною думкою поєднується й молитовне відчуття”.