Іще ніч...

Священик Олег Ведмеденко

ІЩЕ НІЧ...

Серія “Відповіді священнослужителя” , к нига 1

ІЩЕ НІЧ…

Працюючи над темами телевізійної програми “Духовність” та готуючись до проведення біблійних курсів у нижньому храмі Луцького Свято-Троїцького кафедрального Собору, я обмірковую багато запитань, які ставлять слухачі, – як православного віровизнання, так і представники інших конфесій. Часто це дуже болісні запитання, які стосуються сучасного стану православ’я. Чому церква активно політизує, хоч завдання її не займатися політикою, але навчати політиків? Адже сказав апостол Павло: “Ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але проти початків, проти влад, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби” (Ефес. 6.1). І Христос відповідав Пилатові: “Моє Царство не від світу цього” (Ів. 18.36).

Чому майже не чуємо православної проповіді по телебаченню та радіо? Чому там тільки протестантські, здебільшого зарубіжні місіонери? Вже й католики взялися провадити поновну євангелізацію. А ми? Де масова катехізація, оголошування (навчання основ віри); де розтлумачування Божого Слова? Господь при вознесінні Своєму чітко заповідав учням:

“Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,

навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів…” (Мф. 28.19–20). Тобто навчіть, охрестіть, – і продовжуйте навчати у Церкві. А хіба можна назвати навчанням десятихвилинне казання раз на тиждень на літургії?

Чому точаться міжконфесійні конфлікти? Чому триває ганебний розкол у православ’ї? Де братерська любов? І чи мають право ті, хто не хоче припинити цю ворожнечу, називатися учнями Христовими? Бо ж сказано: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Ів. 13.35).

Чому православні переходять до протестантських церков? Кількість протестантських громад на Волині, що завжди вважалася твердинею православ’я, нині сягає чверті від усіх зареєстрованих. Пригадую слова покійного митрополита Івана (Бондарука), я б сказав – його крик душі однієї неділі під час проповіді з амвону: “Де наші діти? Озирніться навколо! Де вони?!”

І, врешті, чому майже нема православної преси? Тим часом тільки в одному Луцьку тільки баптисти видають чотири журнали – для молоді, для дітей, для літніх… Немає проблем безкоштовно передплатити часопис із Ватикану, а свідки Єгови свою “Вартову башту” ще й принесуть вам у хату…

Спробуймо дати відповідь на ці непрості запитання, ґрунтуючись перш за все на Святому Письмі. Звернімося до Біблії і з’ясуймо: у який час ми живемо? І побачимо, що живемо наприкінці цього старого ворохобного світу. Побачимо, що всі ознаки кінця світу, які дав нам Ісус Христос, вже майже збулися…

“Коли ж Він [Христос] сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: «Скажи нам, – коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?»

Ісус же промовив у відповідь їм: «Стережіться, щоб вас хто не звів!

Бо багато-хто прийде в ім’я Моє, кажучи: «Я Христос». І зведуть багатьох.

Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки – глядіть не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще.

Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями.

А все це – початок терпінь.

На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи за Ймення Моє.

І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти.

Постане багато фальшивих пророків – і зведуть багатьох.

І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне.

А хто витерпить аж до кінця – той буде спасенний!

І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтва народам усім. І тоді прийде кінець!..

І зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться.

І того часу на небі з’явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах Небесних із великою потугою й славою…” (Мф. 24.3–14, 29–30).

Що ж, дійсно, навіть якщо по букві розглядати ці слова, то ми таки постійно спостерігаємо у світі війни. А якщо, слава Богу, у нас в Україні зараз війни і не має, то через засоби масової інформації ми таки чуємо “про воєнні чутки”. Людство неодноразово переживало і голод (як і у нас 33-го року, та й тепер у багатьох країнах), і моровиці (як-от сьогодні СНІД, хвороба Ебола…), і надзвичайні природні катаклізми (озонова діра, землетруси, парниковий ефект в атмосфері. А чого вартий один лише Чорнобиль?). Зазнало воно й глобальних страхітливих воєн, коли “царство повставало на царство” (у ХХ сторіччі – аж дві світові!). Бачили ми й фальшивих пророків, навіть безумців, які видавали себе за Христа буквально (“Біле братство” з їх “живим богом” Марією-Христом). І Євангелія проповідана вже усьому світові: нині Міжнародне біблійне товариство завершує переклади Писання на мови тих малочисельних племен і народностей, котрі ще його не мають. І пророцтва Даниїла збулися повністю, з хронологічною точністю: порушились, як той бовван на глиняних ногах, всі імперії (розвал останньої ми спостерігали порівняно не так давно). Отож, з усього слід зробити висновок, що Судний день – “близько, вже під дверима”…

2). І сонце затьмиться…

Зупинімося ж на ознаках кінця світу, котрі стосуються безпосередньо вищезгаданих запитань. Ознаки ці червоною ниткою проходять через усю Біблію – як Старий, так і Новий Заповіти: “Заміниться сонце на темність, а місяць – на кров перед приходом Господнього дня, великого та страшного!” (Йоіля 3.4; Дії 2.20); “І на землю попадали зорі небесні” (Об. 6.13).

Розгляньмо з точки зору екзегетики (богословської науки про тлумачення Святого Письма), що таке сонце в біблійній мові? В Писанні чітко сказано, що Сонце Правди – Христос. Він є Світлом для світу. Ми ж бачимо, що затьмарилось це Сонце в душах людських. Відвернулися від Світла Істини, заплющили очі і мацають дорогу серед темряви в полудень.

А що символізує у Книзі книг місяць? Місяць то є віра, також носії цієї віри. Власне то є церква: бо ж місяць сам по собі не світить, але відбиває, відображає світло сонця. Проте замість того щоб світити в духовній ночі, “місяць” перетворився сьогодні “на кров”… Кров же означає “життя”, бо “кров – вона душа” (Повт. Зак. 12.23). А “душа” і “життя” у Біблії – суть слова-синоніми. Церква, яка мала б світити у оточуючому духовному мороці, через людські пристрасті часто густо займається не духовними, але душевними: житейськими, світськими справами; набуває рис політичної організації.