Іще ніч...
Шрифт:
Те слово, що його перекладено як “сарана”, у першоджерелі звучить “акриди”, і посідає подвійне значення. Перше – це рослини пустелі, які мають довге коріння, що досягає глибинних горизонтів ґрунтових вод. А друге – це їстівний вид сарани, яку на Сході сушили на сонці і вживали у їжу. До речі, цей звичай існує в багатьох східних країнах й донині. Те, що поживою Івана Хрестителя були лише акриди та мед вказує на граничну стриманість і суворий аскетизм Предтечі Господнього.
Втім, ми повинні завжди пам’ятати, що буквальні біблійні події є тінню духовних речей. Що таке “сарана” у біблійній мові? Сарана, як відомо, являється “бичем людства”. Хмари сарани нищать посіви, нівечать сади й виноградники, перетворюючи квітучу землю на мертву пустелю. В духовно-символічному значенні сарана – це символ ненажерливості й багаточисельності людських пристрастей та пожадливостей, що нищать, вбивають духовно й фізично людину, яка не захищена щитом віри. Згадаймо лишень полчища сарани, які були бичем Божим, одним із десяти покарань єгипетських, пам’ятаючи, що Єгипет біблійною мовою – то країна гріха.
“Сарана” – це той самий “легіон бісів” (біс – від латинського “бестія”, “звірина”), що воює проти людини, намагаючись опанувати душею й тілом її, щоби не вдягалась вона в одіж праведності, але “мешкала не в домі, а в гробах”, наповнених “трупними кістками” бездуховності, щоби “гнати по пустині її” (див. Лк. 8.27–33). “Сарана” – це знаряддя “князя світу цього”, сатани, яким знищує він зелені вруна віри, живу парость надії, благодатні плоди любові…
Як бачимо, сарана стає поживою для пророка Божого Івана. Що є поживою духовною, якою зміцняється воїн Христів? “Пожива Моя, – говорить Господь, – чинити волю Того, Хто послав Мене” (Ів. 4.34). “Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих (Мф. 4.4). Отже, пожива духовна полягає у виконанні Волі Божої, явленої в Слові Його! А воля ця: “Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, – то й утече він від вас” (Як. 4.7). Спротивляйтесь дияволові, спротивляйтесь сатані – і ненаситна сарана, легіон пристрастей та пожадань плоті вашої стане за поживу вам! Постійна, невтомна боротьба проти гріха буде поживою вашою, зміцнюватиме вас, піднімаючи на все вищий і вищий щабель досконалості, зрощуючи “від віри у віру, від слави в славу, від сили в силу ”, аж до повної перемоги духа над плоттю. “Кожного разу, коли ми говоримо собі «ні», ми робимося сильнішими. І кожного разу, коли ми віддаємось якомусь потягу, ми можемо ослабнути”, – навчає отець Олександр Мень.
А тепер щодо “меду польового”. Поле у біблійній мові – то серця людські (див. Мф. 13.38). І коли опущені руки, коли не очищуємо поле сердець своїх від “бур’янів”, то “тернина й осот” буйним цвітом розквітає у них. Терни та будяки – суть символи омани багатства світу цього, агресії та нелюбовності.
Дух користолюбства й насильства панує у світі. І через відсутність ревності до Божого, через лінивство своє, допускаємо ми в серце духовну нужду.
“Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, – гірко зітхає премудрий Соломон, –
і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований…
І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поуку собі:
«Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, – і приходить немов мандрівник, незаможність твоя, і нужда твоя, як озброєний муж!»…” (Прип. 24.30–34).
Не лежав, склавши руки, Хреститель Спасів Іван. Ревність до Бога з’їдала його. Як невтомний господар обробляв він “поле” своє, очищаючи його від “бур’янів”. І праця ця не зосталась без плоду. Мир благодаті Божої, радість перемоги, духовна насолода – ось нагорода праведнику. От він, той “мед польовий”!
І, нарешті, щодо “одягу з верблюжого волосу”. Одяг цей – суть волосяниця покаяння. Іван Хреститель є предтечею Христа, як і покаяння – предтечею смирення. Одяг смирення й любові – це райський “білий та чистий віссон” (див. Об. 19.8, 14); одяг же каяття, страху й покори – то пустельне веретище покути.
“Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!..”, – шириться “голос того, хто кличе”. Іван проповідує в пустині юдейській покаяння – хрестить народ Божий (“хрещення” – грецькою “баптисма”, означає “занурення”), очищуючи його “водяним купелем у слові” (див. Ефес. 5.26). І сам він, щоденно зодягаючись у верету, покорою, постом та молитвою вражаючи звіра в собі, терпінням вичиняючи “шкіру” його та зміцнюючись “ремінним поясом” правдивої перемоги своєї, поясом аскези – постійно є зануреним у це Покаяння...
“Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!..
Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати.
Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведності,
і взувши ноги в готовність Євангелії миру.
А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого.
Візьміть і шолом спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже” (Ефес. 6.10–17).
“ЗВІЗДА ЯСНА…”
Запитання: Яка зірка привела дві тисячі років тому волхвів до новонародженого Ісуса?
Відповідь:“Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці (церковнослов’янською – “волхви”) прибули до Єрусалиму зо сходу,
і питали: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його і прибули поклонитись Йому…” (Мф. 2.1–2).
Яку ж “зорю Його” бачили мудреці на сході? Безумовно, під час дослідження Святого Письма нас цікавить у першу чергу не буква, а дух. Бо ж “Усе Писання Богом натхненне (читай – духовне) і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2Тим. 3.16–17). А відтак і події, змальовані у ньому, являють найбільшу цінність тоді лишень, коли розглядаються саме з позиції духу. Біблія не є таким собі посібником з історії чи астрономії і не призначена для дослідження метеорологічних явищ природи Землі, хоча в ній можна знайти й таку інформацію. Та буквальні події, змальовані у Книзі книг – то є завжди тінь духовних речей. Тому-то й не суть важливо: чи по букві та зоря була кометою, а чи яким атмосферним феноменом. По духу вона була “зорею Його”, зорею Божою, а отже, духовною зорею, бо “Бог є Дух” (Ів. 4.24). І зоря ця – не що інше як зоря провидіння Господнього, що приводить тих, хто шукають істину, до віри! Провідна зоря…
Недаремно новонароджений Ісус іменується в Євангелії “Дитинкою мужеської статі”. Адже чоловіча стать біблійною мовою символізує віру, розуміння, Христа (на відміну від жіночої, відповідно – життя, чуття і церкви). Христос явив Собою Отця – явив віру, що чинна (здійснюється) Любов’ю, і що веде до Любові. Прийти до Христа – і означає прийти до цієї віри смиренної, до премудрості Божої, – прийти до Істини.
Що є Істина? В чому вона? Істина полягає в одному слові: Возлюби! Возлюби, а для цього змирись, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без страху й тривоги, без гніву й роздратування, без гордощів та образи! З миром, мирно, смиренно...
“Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, – настановляє Господь, – бо Я лагідний і сумирний серцем” (Мф. 11.29). “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!” (див. 1Петра 5.5; Як. 4.6), – напучує апостол. “Шукайте правди, шукайте смирення...” (Соф. 2.3), – закликає пророк.
Шукайте Правди, шукайте Смирення! Смирення і є у дійсності правдою Христовою – дверима Благодаті, ліствицею в Небо, дорогою в Царство Боже. Єдиною Божою істиною. І хто прийшов до цього розуміння – той і пізнав її...