Іще ніч...
Шрифт:
“Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спонукувати вас нагадуванням, знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою (церковнослов’янською мовою – “храмину”. – Авт.), як і Господь наш Ісус Христос об’явив був мені”, – вказує апостол Петро. “Знаємо-бо, [що] коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі (у сфері духовній; в світі невидимому, тонко-матеріальному. – Авт.), – дім нерукотворний та вічний… Отож, бувши відважні постійно та знаючи, що мавши дім у тілі ми не перебуваємо в домі Господньому, бо ходимо вірою, а не віданням, – ми... бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа”, – вторує йому Павло. “А коли життя в тілі для мене плід діла (тобто потрібне для звершення моєї місії на землі, для служіння апостольського. – Авт.), то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися [мені] в тілі (у фізичному тілі. – Авт.), то це потрібніш ради вас…”, – підтверджує він.
Сказав Екклезіаст: “Людина відходить до вічного дому свого… І вернеться порох у землю, як був (як було це іще за часів створення першої цивілізації людей, власне Адама. – Авт.), а дух (разом з душею, точніше в серці душі та в тілі духовному. – Авт.) вернеться до Бога, що дав був його (що створив його на образ Свій. – Авт.)!”
Земне – до земного, небесне – до небесного, як і співається під час чину похорону: “Земле, земле! Розступися, і прийми створене Божою рукою (з волі Божої, за задумом Творця. – Авт.) тіло, яке до тебе, що його породила (згідно з Божим же порядком, за законами природи, шляхом розвитку, еволюції. – Авт.), знову вертається. Те, що було створене на образ Божий (безсмертна душа. – Авт.), прийняв Творець, а ти прийми це, як своє ”…
Тож хай відповіддю на поставлене тут запитання стануть слова ікосу шостої пісні канону православного парастасу за в Бозі спочилих, що співає його Церква й донині:
“Сам Один (тільки Бог. – Авт.) єси Безсмертний (безсмертний по суті, за природою Своєю. – Авт.), що створив і впорядкував людину. Ми ж земні, і з землі створені (Адам – “земний”. – Авт.), і в ту ж землю повернемось. Бо так Ти звелів, мій Сотворителю, і сказав мені: «Земля єси – і в землю повернешся». Туди ж і ми всі, люди, підемо (всі, від Адама починаючи, проходимо шлях смерті фізичного тіла та переставлення душі в світ тілесним очам невидимий. – Авт.), – з надгробного ридання створивши пісню (пісню радості від народження у новій, духовній якості; радості від повного єднання з Творцем, а відтак і від здобуття життя вічного по благодаті Його. – Авт.): Алилуя, Алилуя, Алилуя! (Алилуя – “хваліть Господа!” – Авт.)”
Людина, за словом святого Антонія Великого, подібна до метелика. Розвинувшись у коконі тілесному, вона полишає його, щоби на крилах духу піднятися до Небесних висот. Смерті нема – є перехід! І дай Бог нам бути готовим до нього…
ГЛАС ВОПІЮЩОГО
Запитання: В якій пустині проповідував Іван Хреститель? Адже відомо, що пустеля не придатна для життя, а отже, безлюдна?
Відповідь: У третьому розділі Євангелія від Матвія читаємо:
“Тими днями приходить Іван Хреститель, і проповідує в пустині юдейській ,
та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!»
Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!” (Мф. 3.1–3).
Як бачимо, мова тут іде про пустиню юдейську. Де ж та пустиня, в якій проповідував Предтеча Господній? Якщо розглядати по букві, то пустиня ця знаходиться на південному сході Юдеї (північний захід від Мертвого моря, в районі Кумрану), і подекуди має вигляд радше степу, придатного навіть для випасу. Проте, досліджуючи Писання, необхідно завжди пам’ятати, що Біблія – книга насамперед пророцька, духовна. І буквально-історичні події, які потрапили на сторінки Святого Письма, завжди є тінню духовних речей, несуть на собі морально-етичне, духовно-символічне та містичне навантаження. Тому-то змальована євангелістом пустеля у першу чергу є пустинею бездуховності, пустинею людських сердець. І недаремно Матвій підкреслює оце: “юдейська”.
Хто є юдеї біблійною мовою? Юда – син старозавітного патріарха Якова-Ізраїля – в Біблії уособлює народ віри, покликаний своїм життям прославляти Творця (Юда – “Хвалити Господа”). І недаремно Христос іменується “Левом, що з племені Юдиного” (див. Об. 5.5). “Земля” мовою символів – то серця людські. “Послухай ти, земле…”, – говорить пророк Єремія. “Наблизьтеся, люди, щоб чути, народи ж, послухайте! Хай почує земля…”, – вторує йому Ісая. У відомій притчі про Сіяча зерно – то є слово Боже, а земля – серця, що покликані дати святі плоди віри… Пустелею бездуховності стали серця народу віри. Тернина й будяччя фарисейської розчини заполонили громади синів Ізраїля.
“Тому так промовляє Господь Саваоф (Саваоф – “Бог воюючий”, “Бог воїнств”): За те, що ви не слухалися слів Моїх…
стане цей край руїною, спустошенням (синодальний переклад: “І вся земля ця буде пустинею”)” (Єр. 25.8, 11)…
Тепер ми бачимо, в якій саме “пустині” звучав голос пророка: “Покайтеся, бо наблизилось!” Тепер зрозуміло, які-то “стежки” він рівняв: “В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!” Не буквальні дороги в буквальній пустелі будував Предтеча Спасів Іван, але духовні стежки в духовній же пустині охололих сердець людських “рівняв” пророк Божий викривальною проповіддю своєю. Стежки ці – не що інше, як перекручене розуміння Слова Божого, як викривлене виконання Волі Його. Це лицемірне й лукаве життя віруючих, але не вірних, отруєних фарисейством нащадків Авраама, Ісака та Якова… “Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму, й об’яви ти народові Моєму про їхній переступ, а домові Якова – їхні гріхи!” (Іс. 58.1).
“Слово Боже живе та діяльне”, – навчає апостол. Тому-то Святе Письмо – це книга не лише для нас, але і про нас. Символ юдейської пустелі не втратив свого значення й через 2000 років. І сьогодні, на жаль, в серцях духовних “синів Ізраїля” буйним цвітом цвітуть терни омани багатства світу цього, будяччя нелюбовності та нетерпимості. І сьогодні “земля сердець” народу віри далеко не завжди “тече молоком і медом” правдивого богопізнання, а здебільшого являє собою пустиню безводну, “пустиню юдейську”. І сьогодні, як і два тисячоліття тому, звучить із Небесної тверді голос того, хто кличе: “Покайтеся, бо наблизилось!”…
“Наблизьтеся, люди, щоб чути, народи ж, послухайте! Хай почує земля та все те, що на ній, вселенна й нащадки її!..
І буде тернина рости по палатах його, кропива й будяччя в твердинях його, і він стане мешканням шакалів, подвір’ям для страусів…
І будуть стрічатися там дикі звірі пустині з гієнами, а польовик (лісовик, гайовик, щезник – символ марновірства) буде кликати друга свого…” (Іс. 34.1, 13–14).
ЄГОВА – ГОСПОДЬ