Чтение онлайн

Так, може, я мертва і до того ж страждаю на першокласний комплекс меншовартості, але я здатна впізнати ерекцію на вигляд. Смердюче, наповнене запахом калу повітря навколо нас дзижчить жирними, чорними кімнатними мухами, але я питаю хлопця:

— Як тебе звати?

— Леонард, — відповідає він.

Я продовжую:

— За що тебе прирекли на Пекло?

— За мастурбацію, — відповідає за нього Бабетта.

Леонард не погоджується:

— Переходив вулицю на червоне світло.

Я питаю:

— Тобі подобається «Клуб „Сніданок“»?

А він мені:

— А що це?

А я йому:

— Як гадаєш, я вродлива?

Хлопець, Леонард, ковзає по мені своїми мрійними карими очима, що сідають, наче мухи, на мої товсті й короткуваті ноги, товсті лінзи в окулярах, кривий ніс і пласкі груди. Він переводить погляд на Бабетту. Потім знову на мене. Брови з нього підскакують аж до лінії росту волосся, вкриваючи йому лоба довгими, наче акордеон, складками. Він посміхається, але хитає головою. Ні.

— Просто перевіряла, — кажу я і ховаю усмішку, прикидаючись, що шкрябаю екзему на щоці — екзему, якої в мене немає.

Розділ п'ятий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Після досить невдалого початку я, нарешті, відпочиваю на повну. Я увесь час знайомлюсь із новими людьми, і мені дуже шкода через ту плутанину… Тільки подумай: як я могла сплутати звичайнісінького демона, який нічим особливим не вирізняється, — із тобою. Я весь час також дізнаюсь щось нове й цікаве від Леонарда. І найголовніше: у мене виникла найблискучіша ідея щодо того, як перебороти свою підступну схильність до Надії».

Хто б міг уявити, що ця крос-культурна антропологічна теологія може бути такою цікавою штукою! За словами Леонарда, власника найчарівніших карих очей, усі демони Пекла колись правили, як боги, у культурах минулих часів.

Ні, це нечесно, але що для одного — бог, то для іншого — диявол. Коли кожна наступна цивілізація ставала домінуючою, одним із перших її вчинків було скидання й демонізація всіх, кому попередня культура поклонялась. Так, євреї накинулися на Ваала, бога вавілонян. Християни вигнали Пана, і Локі, і Марса — божеств давніх греків, і кельтів, і римлян, відповідно. Англійці заборонили вірування в духів австралійських аборигенів, відомих, як мімі. Сатану зображують із роздвоєними копитами, бо їх мав Пан, і він має вила, що походять від тризуба, що його носив Нептун. Як тільки чергове божество скидали, воно відправлялося до Пекла. А боги так уже звикли до підношень і люблячої уваги, що новий статус, звичайно ж, добре псував їм настрій.

Отже, я знала слово «відсилати» ще до того, як його вжив Леонард. Може, мені й тринадцять, може, я і новенька у підземному царстві, але не треба тримати мене за ідіотку.

— Нашого друга, Арімана, викинули з пантеону божеств іранці доби передзороастризму, — повідомляє мені Леонард, наставивши на мене вказівний палець, і додає: — Але не піддавайся спокусі сприйняти євсеїзм як іудейське втілення маздаїзму, — Леонард знову хитає головою та продовжує: — Все, що відноситься до доби Навуходоносора II, набагато складніше.

Бабетта роздумливо дивиться на своє відображення у дзеркалі компактної пудри, яку вона тримає в одній руці, а другою, затиснувши в ній крихітну щіточку, відновлює тіні на повіках. Вона відривається від свого відображення та каже Леонардові:

— Невже є люди, нудніші за тебе?

Коли була заснована католицька віра, продовжує хлопець, церква зрозуміла, що монотеїзм не може замістити такий давній та улюблений політеїзм, хоч вона і визнала його відсталим і язичницьким. Учасники богослужінь занадто звикли звертатися з проханнями до окремих божеств; отже, церква запропонувала їм замість цього вклонятися безлічі святих, кожен з яких заміняв собою конкретне божество, що вважалося втіленням любові, успіху, одужання від хвороб тощо. Лютували битви, цілі королівства з'являлися та руйнувались, і настав час, коли бога Арімана змінив бог Сраоша. Мітра витіснив Вішну. Зороастрійці позбавили Мітру влади, і з кожним новим богом його попередник опинявся у невідомості й зневазі.

— Навіть саме слово «демон», — повчає мене Леонард, — походить від християнських теологів, які невірно зрозуміли термін «даймон» у творах Сократа. У Сократа воно значило «муза» чи «натхнення», але найбільш поширеним значенням було «бог». — Він додає: — Коли наша цивілізація протримається достатньо довго, одного дня навіть Ісус тинятиметься Аїдом, відправлений у вигнання й у минуле.

— Лайно собаче! — кричить хтось. Крик іде з клітки футболіста. Зараз на його кістках киплять червонокрівці, червоні бульбашки збираються докупи й формують мускули, що роздуваються та розтягуються і прикріплюються до сухожиль, білі зв'язки обмотуються навколо них — видовище привабливе й відразливе водночас. Шар шкіри ще не встиг повністю покрити череп, а нижня щелепа вже опускається, щоб випустити на волю крик: — Все це лайно собаче, мудило! — потік нової шкіри розбивається, наче рожева хвиля, і формує навколо зубів губи, які промовляють: — Ти весь час верзеш одне й те саме, ідіот! Саме через це тебе сюди й запхали!

Не відводячи очей від власного відображення у дзеркальці, Бабетта питає:

— А тебе за що сюди?

— За офсайд, — відповідає чолов'яга.

Леонард кричить:

— Так за що мене сюди запхали, га?

Я питаю:

— Що таке офсайд?

Золотаво-каштанове волосся пробиває скальп футболіста. Кучеряве, з мідним відтінком. Кожна очна западина спалахує сірим оком. Навіть форма сама себе відтворює зі шматків і ниток, що розкидані по підлозі його клітки. На спині футболки великими літерами написано прізвище «Паттерсон» і зазначено номер: 54. У відповідь на моє запитання футболіст каже:

— Я наступив ногою на лінію сутички, коли рефері дунув у свисток, наказуючи розпочати гру. Це називається «офсайд».

Я вражена.

— І це заборонено у Біблії?!

Тепер, коли все волосся та шкіра футболіста повернулися на місця, видно, що він лише школяр, мабуть, останніх класів. Йому років шістнадцять-сімнадцять. Поки він говорить, тонкі срібні дроти з'являються поміж його зубів; мить — і в нього повний рот скобок.

— На другій хвилині другого періоду, — каже він, — я перехопив пас, але півзахисник суперника в мене його відбив — бум! І ось я тут.

Леонард знову волає:

— Але чому сюди потрапив я?!

— Тому, що ти не віриш у єдиного вірного Бога, — відповідає Паттерсон, футболіст. Тепер, коли його тіло знову прикрите шкірою, він не зводить своїх нових очей з Бабетти.

Бабетта все ще дивиться у дзеркальце, але корчить гримаси, і складає губки бантиком, і підправляє зачіску, і швидко моргає повіками. Як би сказала матінка: «Ніхто не тримає спину так рівно, коли камера повернута в інший бік». Тобто: увага Бабетті дуже до смаку.