Чтение онлайн

Гребені напливали, ставали гострими, пересувались, помітно змінюючись, перетворюючись то в клуби вибухів, то у вежі замків; закручені смерчами, здіймалися колонками, між якими просвічувалися червоні провалля, що інколи сліпуче спалахували світлом вольтової дуги.

Вічні хмари Венери! Колись і Земля була оповита такою самою ватяною ковдрою хмар…

Ось вони, непрозорі, отруйливі хмари, що, здавалося, виключали можливість існування життя на планеті. А втім, чи так це? Аміачні чи метанові, вони пливуть на величезній висоті. Внизу можуть бути зовсім інші умови. Що це за червоні провалля, що спалахують?

Астрономи за мізерними побічними даними намагалися розв'язати питання про життя на планеті.

Висловлювалися найрізноманітніші пропозиції. Декому здавалося, що Венера в усьому схожа на Землю, перебуває в зоні Життя. Проте радіоастрономи якийсь час висловлювали занадто песимістичні погляди. Температура на поверхні Венери становила за їхніми вимірами близько 300 °C!.. За такої температури на планеті не могло бути не тільки життя, але навіть води. Пояснити таку високу температуру на поверхні Венери було дуже важко, вона здавалася надто дивною. Адже майже така температура існує тільки на обернутій завжди до Сонця поверхні Меркурія (400 °C), а Венера набагато далі, до того ж закрита хмарами…

Радянський астроном М. О. Козирєв ще 1961 року висловив припущення, що радіоастрономи вимірюють температуру не на поверхні Венери, оскільки іонізований шар венеріанської атмосфери в шість разів активніший земного і не пропускає радіовипромінювань. Температура 300 °C належить саме цьому іонізованому шарові. Як відомо, в земній атмосфері є шари, де температура в її умовному розумінні, як характеристика теплового руху молекул газу, досягає 700 °C. Щоправда, така «земна» температура зовсім не клеїться з уявленням про «спеку», оскільки щільність газу з такою температурою мізерна. Щодо поверхні Венери, то Козирєв, як і решта астрономів (зокрема Барабашов), вважав, що там температура в межах 30–50 °C.

Розходилися думки і про воду. На противагу думці радіоастрономів інші астрономи схильні були вважати, що поверхня Венери залита суцільним водяним океаном.

А життя?.. Адже саме в морях з'явились на Землі перші живі клітини, вони перетворювалися потім в організми, а ті уперто пристосовувалися, вдосконалювались і розмножувалися.

Проте можливо, що океан, який укриває Венеру, складається зовсім не з води, а з вуглеводів.

Океан нафти!..

Але ж на Венері, близькій до Сонця, атмосфера, звичайно, перенасичена електрикою. Страшенні, безперервні грози з гігантськими блискавками, удари яких видно навіть крізь непроникний шар хмар, одразу ж запалили б океан нафти…

Запалили?.. Якби там був кисень! Кисню в атмосфері Венери тривалий час не знаходили. Тільки 1960 року там було знайдено (у верхніх шарах атмосфери) атомарний кисень. А через рік кримські астрономи знайшли молекулярний кисень, що свідчив про існування органічного життя. А от вуглекислоту знаходили, і навіть у більшій кількості, ніж на Землі. Стільки на нашій планеті було тільки в кам'яновугільний період, коли викинуті вулканами гази дали змогу бурхливо розвинутися гігантській рослинності. Сотні мільйонів років поповнювала жива зелень земну атмосферу киснем, сприяючи появі нових життєвих форм.

Та чи є схожа рослинність на Венері?

Підлітаючи до Венери, дослідники переконалися, що температура на Венериній поверхні швидше допускала існування життя, ніж виключала його. 300 °C справді слід було віднести до іонізованого шару атмосфери, але про те, що відбувалося на поверхні, яка завжди схована за хмарами, робити висновок все ще було важко.

Ще вивчаючи Венеру з Землі, люди науки намагалися думкою проникнути крізь загадкову заслону.

Засновник астроботаніки Г. А. Тихов вважав червонясті промені, що пробивалися крізь заслону Венериних хмар, відбиванням світла рослинністю. На Венері дуже тепло, і рослинність її не потребує теплової частини сонячного спектра, вона має відбивати червоні й інфрачервоні промені.

Після Тихова астроном М. О. Козирєв вивчав увесь спектр світла, що відбито Венерою, і виявив «провал» у фіолетовій і ультрафіолетовій його частині. Венера поглинала величезну кількість енергії, можливо, завдяки фотосинтезу рослин.

Такого висновку дійшли також американські вчені, складаючи баланс енергії Венери. Тільки існуванням на ній рослинності можна було пояснити «захоплення» сонячної енергії, яке було виявлено при складанні балансу.

Два космічних кораблі, американський і радянський, летіли тепер над самою Венерою. Зорельотчики бачили рухливі хребти її скуйовджених хмар, та були поки що не ближче до розгадки таємниці життя на ній, ніж далекі астрономи.

Проблема життя на планетах сонячної системи була темою кандидатської дисертації Олекси, його керівником був професор Богатирьов. Разом з Богатирьовим він брав участь в експедиції на Місяць, його дослідження місячної плісняви виявили її дивовижну здатність до розвитку в земних умовах, зробивши місячні плантації на Землі цілком реальними.

Підказав йому тему той-таки Ілля Юрійович. Він узагалі непомітно керував Олексою, людиною надзвичайно і небезпечно обдарованою. Чотири роки тому закінчивши університет, Попов, маючи сильний драматичний тенор, вирішив стати оперним співаком. Та, зайнявшись музикою, раптом виявив, що може писати чарівні вальси й пісні. Цим і захопився, відразу заживши слави не меншої, ніж мав до того в живописі, якого не полишав. Він писав і пастеллю і маслом, любив і портрети й пейзажі.

Він здатний був на світанні під зливою бродити по лісах, збираючи гриби. Або плавати у човні по річечках і тихих озерах.

У нього були ще й золоті руки, він змалку майстрував радіоприймачі, у студентські роки працював техніком по телевізорах і сам своїми руками виготовив для особистої «бібліотеки» «машину пам'яті» з мільйоном запам'ятовуючих комірок, перетворивши її в портативний довідник з потрібних йому галузей знань.

Ще раніше він зробив собі кишенькову «машину пам'яті» і застосував «електронну шпаргалку» під час екзаменів в університеті, попередньо записавши в її пристрій усі відповіді на екзаменаційні білети.

Після екзаменів він чесно зізнався в цьому і поставив приймальну комісію в скрутне становище. Проте її члени визнали, що студент, здатний створити такий апарат, не менш цінний, аніж той, що відповів на екзамені. Деякі професори казали, що вища освіта, крім загальної культури фахівця, передусім дає вміння користуватися довідниками, і навіть дозволяли студентам заглядати в книжки на екзаменах, як у житті, доводячи, що скористатися цим зможуть тільки тямущі.

Та Олекса вступив не на технічний, а на біологічний факультет. Остаточний вибір між музикою і біологією допомогла зробити романтика космосу, що її розкрив перед Олексою Богатирьов.