Дві Вежі
Шрифт:
— Цей знак мені ще не зустрічався, — сказав Арагорн, — Що він може означати?
— Неважко здогадатися, — відповів Гімлі. — «С» — це Саурон.
— Ні, - заперечив Леголас, — Саурон не користується рунами ельфів.
— Він приховує своє справжнє ім'я й забороняє не тільки записувати, але навіть промовляти його, — підтвердив Арагорн. — І потім білий — не його колір. Орки Барад-Дура носять знак «Криваве Око». Скоріше «С» — це Саруман. Справджуються Гандальфові побоювання: зрадник довідався про нашу мандрівку. Про загибель Гандальфа йому теж, напевне, доповіли: ті, що чигали на нас у Морії, могли обійти сторожові пости Лоріену. До того ж у Сарумана є й інші інформатори. Пам'ятаєте, як шпигували за нами птахи?
— Нема часу зараз про це гадати, — махнув рукою Гімлі.
— Як не зараз, то пізніше доведеться знайти розгадку, щоб обрати вірний шлях.
— Хтозна, — спохмурнів Гімлі, - чи є взагалі для нас вірний шлях…
Гном зрубав кілька дубових гілок. Гілки перев'язали тятивою від луків, поверх розстелили плащі. На цих простих ношах перенесли на берег Ріки тіло загиблого в бою й зброю — трофеї його останньої битви. Арагорн залишився біля нош, а Гімлі й Леголас помчали бігцем на стоянку, де більше нікого не було. Від Причальної Бухти їх відділяло півтори милі, і тому немало часу збігло, доки вони повернулись на двох човнах, через обережність пересуваючись у тіні берега. [8]
— Ми знайшли тільки два човни, — повідомив Леголас. — Третій пропав, наче розчинився!
— Гадаєш, орки побували й там? — запитав Арагорн.
— На перший погляд, не схоже, — сказав Гімлі. — Вони б геть усе пограбували, а то й сплюндрували вщент.
— Коли повернемось, я сам подивлюся.
Вони опустили Боромира на дно човна, Йід голову підстелили сірий ельфійський плащ, розправили по плечах довге чорне волосся. При боці його поклали розбитий ріг, руків'я й уламки меча — на грудях, ворожу зброю — в ногах. Потім сіли в другий човен, прив'язали погребний до корми й заходилися веслувати. У цілковитому мовчанні випливли на стрижень Ріки. Боромир лежав безтурботний, наче заколисаний гойданням хвиль. Холодно блищав срібний пояс — дарунок Лоріену, Урвища Тол-Бран-діру пашіли жаром: сонце вже повернуло на вечірній пруг. Прямо попереду вирував, іскрився золотою піною водоспад Раурос. Повітря здригалося від грізного ревіння води.
Надійшов час рубати останню прив'язь. Сильна течія підхопила човен Боромира, а його друзі залишились на місці, вигрібаючи проти течії веслами. Ось він проплив повз них, його відносить все далі й далі, ось уже тільки рисочка темніє серед райдужних іскор — і зовсім зникає з виду…
Водоспади гуркотіли так само невблаганно й грізно. Андуїн Великий забрав Боромира, сина Денетора.
— Дивитимуться з Білої вежі, чи не їде, — з тугою промовив Арагорн, — а він вже не повернеться ані приморським шляхом, ані гірським…
І Слідопит неголосно почав прощальну пісню:
Через безкраї степи, де високі хвилюються трави,
Західний вітер мандрує під стінами, свідками слави… Що ти чував, о блукальцю, в широкому світі? Чи не стрічав Боромира високого в зорянім світлі? Через потоки він мчав і річки він минав повноводні… В землях пустельних його проводжав я у ночі холодні. Бачив: сміливця поглинула сутінь північного краю… Вітра спитайте північного, певне, про нього він знає. О Боромире, вдивляюсь засмучено в даль неозору, Та не спішить з пустозем'я прославлений син Денетора. [9]Тут Леголас підхопив:
Вітер південний торкається моря, шліфує каміння, В пісню печальну вплітає чаїне квиління. Чи Боромира прекрасного ти не стрічав по дорозі? Вітре співучий, потіш моє серце в тривозі… — О, не питайте мене, — мовить вітер, — не плачте даремно, Бачу, лиш кості біліють під небом буремним, Темний вкриваючи берег. Тут впало хоробрих багато, Тих, що до Моря спішили… Спитайте північного брата. О Боромире, вдивляюся пильно в південні простори, Ти ж не вертаєшся з плачем чаїним від сивого моря.Знову продовжив Арагорн:
Від Королівської брами, минаючи пінні пороги, Вітер північний летить — поганяє коня крижаного. В ріг бойовий засурмиш ти, відлунням хлюпнувши од вежі, Вітре, чи ти не стрічав Боромира хороброго в зимнім безмежжі? — При Амон-Хен чув я поклик відчаю та гуки нерівного бою… Впав Боромир, та забрав ворогів із собою. Човен скорботний навіки поглинули води безсонні. Вклали його спочивати, був зламаний ріг у долоні… О, Боромире, повік буде чути на вежах сторожа, Як промовляє ім'я твоє Раурос дзвоном тривожним.— Мабуть, мені слід було заспівати про Східний вітер, — сказав Гімлі. — Та в мене слів забракло.
— Не сумуй, — обізвався Арагорн. — Люди Мінас-Тіріта не ховаються від Східного вітру, але й про вісті його не розпитують…
Обряд було звершено. Друзі завернули човен і пішли проти течії до Причальної Бухти. Ніхто більше не бачив Боромира, сина Денетора; але й багато років по тому в Гондорі пам'ятали про човен ельфів, що пролетів неуш-коджений крізь водоспади і виніс лицаря повз руїни Осгіліата, через широке гирло Андуїну до безкрайого моря, туди, де небо вночі палає незгасним зоряним вогнем.
Арагорн першим зістрибнув на м'яку траву Причального Лугу та, схилившись, обійшов навколо стоянки.
— Орки сюди не приходили. Багато наших власних слідів — не зрозуміло, чи хтось повертався, поки ми шукали Фродо… Хтось з гобітів спускався до води, але коли? [10]
— Як же ми маємо це розуміти? — спитав Гімлі. Замість відповіді Арагорн заходився оглядати дорожні торби, що були складені на березі.
— Двох торбин немає! Напевне, немає Семоврї; вона була більша і важча за інші. Ось вам і відповідь: Фродо поплив у човні, коли нас тут не було. Сема я зустрів і наказав іти за мною, але він, звичайно ж, не послухався… Відчув, що саме надумав Фродо, і встиг ув'язатися за ним — Сема так легко не позбудешся!
— Навіщо ж було йти крадькома, не сказавши ані слова? — здивувався Гімлі. — Дивний вчинок!
— Не дивний, а сміливий, — заперечив Арагорн. — Сем мав рацію. Фродо не хотів вести на немінучу загибель нікого з нас. Але ж бо сам він мав іти! Певне, коли він сидів там на самоті, на Караульному Кріслі, щось допомогло йому здолати страх та відкинути сумніви.
— Може, він зіткнувся з орками й утік від них? — припустив Леголас.
— Утік — саме так, але, гадаю, що не від орків…