Буденщина
Шрифт:
Так що які вже тут розборки і з'ясування стосунків.
І зрозумівши, що й слова для Володі, що відлуння в горах, Зоєчка замовкла і сумно зітхнувши і скуйовдивши наостанок куцоостриженного на голові парубка "оселедця", одарила його на згадку ніжним, але "материнським" поцілунком к маківку, якій судиться на старості літ (і про це вже .сього дні можна з впевненістю зробити висновок) "обрости" вульгарною лисиною.
Посмішка на обличчі видужуючого зробилася Іще ширшою і він одною рукою звично розстібуючи ширінку, попробував другою усадити собі Зою на коліна.
Але Зоя тепер у такі ігри більше не грала і спритно вислизнувши із обіймів Володі розважлива дівчина як пташка з клітки випурхнула із санаторію на волю - волюшку.
Завжди безвідказний автомобіль на цей раз із - за тремтіння рук завівся тільки аж з третього разу та і то, слава богу. (Діло в тім, що сучасні легкові автомашини вітчизняного виробництва всі поголовне були оснащені "замками тверезості". І водій, як що він був "під мухою", або в сильному нервовому збудженні, повинен був спочатку прийти до тями, а лише тільки потім комп'ютер автомобіля давав "добро" на старт, то б то відновлював роботу стартера.)
"Якщо моє особисте життя і надалі буде так складатися, то щоб мені не прийшлося вібратор купувати", - похмуро і приречено думала Зоя виїжджаючи на автобан і вирушаючи у стажеровочне турне, яке на думку її банківського менеджера допоможе їй вірно вибрати подальшу життєву і трудову стезю.
…
Володя ж Манін свою путівку у життя отримав півтора місяця поспіль.
А до цього він пройшов через нескінченні обстеження переобстеження, котрими медики - фармацевти намагалися нащупати шляхи подолання коматозного стану нерідко наступаючого у психічнохворих після введення їм їх чудо ліків.
Незважаючи на розмитість свідомості перших днів після видужування Володя Манін, що сповнив, а про що і сам здогадався.
І коли навіть з почуття вдячності, йому набридло бути дослідним кроликом у вчених - фармацевтів, він вирішив їм допомогти: "придумавши сам" спосіб подолання коматозного стану.
– Треба тіло хворого, впавшего в кому після прийому ваших ліків, помістити під тепловий вплив із одночасним застосуванням вібромасажера, - нічого не пояснюючи запропонував він вченим.
Ті спочатку ледь було не підняли хлопця на сміх, але він наполягав, що так йому підказує його "внутрішнє" відчування тої доленосної миті.
І так як власні пошуки дали нульовий результат, то чи від безвихідності, чи то заради приколу, вирішили перевірити і "теплово - вібраційний метод Володимира Маніна", як його вчені мужі жартівливо охрестили.
Але видно не зря існує приказка, про те, що сміється той - хто сміється останнім, бо не логічно і нез'ясовано з наукової точки зору раптом зненацька був отриманий стовідсотковий позитивний результат.
Вчені були в шоці. А потім, прийшовши до тями, запропонували здивованому Володі замість журавля в небі синицю в руку.
– Ми звичайно можемо вписати тебе, хлопець, і у співавтори, - трішечки перекручуючи дійсний стан речей, умовляли вони приголомшеного від такого повороту справ колишнього хворого. (Володя Манін ще не знав і не відав, що зараз Інтелектуальна власність в оновленій країні є свята святих.)
– Але коли закінчаться клінічні випробування наших ліків одному богу відомо. Та і який від них буде стійкий лікувальний ефект також поки що по воді вилами писано. А так ми тобі згідно наших чесних комп'ютерних викладок, твій банківський менеджер їх завжди може перевірити, пропонуємо одноразову максимальну, та до того ж ще і негайну винагороду у сімдесят п'ять тисяч гривен. Подумай, хлопче!
Володя в той час вже проходив ознайомче - адаптаційний курс і про теперішні ціни уяву вже мав і добре знав скільки усякого добра можна було б придбати на такі величезні гроші.
І молодий хлопець без роздумів, але все ж після короткої консультації (на цьому наполягли самі вчені) з прикріпленим до нього банківським менеджером, беззастережно погодився.
А через тиждень після цього Володю Маніна і із лікарні "виперли". (Може комусь прізвище хлопця і ріже слух, але у дитячому будинку, куди ще немовлям Володя попав як "приблуда", завідуючий, якому місцева бомжиха Маня, плодовита мов крільчиха, вже кісткою в горлі стала, майже усім підкинутим дітям давав прізвища схожі з іменем не путьової бомжихи.)
– Манін він чи не Манін, але у нашому дитячому будинку усі вихованці як сестри і брати, - жартував він "по-чорному" вписуючи черговому знайді прізвище на кшталт імені горезвісної бомжихи.
…
– Ось це, Володю, називається «зелена картка»,- разом з документами (чисельні тести на перевірку повного видужування мали і один плюс: хлопець завдяки їм виправив свої отриманні ще в дитбудинку посвідчення механіка - водія і механізатора широкого профілю) головний лікар санаторію (якого усі чомусь продовжували величати лікарнею) вручив Володі ще з дюжину пластикових карток. І тепер тикав пальцем в одну із них: непоказного виду і брудно - зеленого кольору.
– 3 нею ти поки не вибереш собі професію і місце роботи по душі можеш стажуватися у будь - якому трудовому колективі: чи то приватне воно, чи то суспільне ...
– І навіть у фермерському господарстві?
– ні як не в змозі повірити і все ще сумніваючись перепитав Володимир, бо, будучи дитбудинковським вихованцем, за тамошнього професійного настрою ще малечею "ненав'язливо" пригинався до землі, як пуповиною крипівся, доки не приріс до неї душею і тілом.
– За десять років багато, ох, як багато, Володю, води утекло. І, повір мені на слово, хлопець, життя вельми змінилося і головне в кращій бік. Про ті минулі літа зараз і згадувати страшно. І може це для тебе дико звучить і ти не повіриш моєму твердженню, але Україна - матінка - наша голубонька зараз одна із тих, що знаходяться в авангарді світового розвитку. Бо наша країна одна із перших почала реформи відкривши миру шлях у нове тисячоліття. І будь я проклятий, як що збрешу, але ми українці першими із перших поховали державу і приступили до нового облаштування світу конституційно закріпив добровільне об'єднання усіх співгромадян оновленої країни у економічну співдружність вільних у своєму виборі людей!
– натхненно виголосив головний лікар і при цьому його очі осяяла непохитна гордість і незнане поки що Володимиру почуття причетності.
Сергій Юрієвич, так звали головного лікаря, так захопився риторикою, що на якусь мить навіть забув про що спочатку йшла мова. Але головний управляючий санаторію, як він тепер офіційно прозивався, високопрофесійно все тримав під контролем і після короткого "мги", повернув розмову у попереднє русло.
– Стажерам зараз усюди раді. А у фермерському господарстві тим більше. Бо зайві руки тепер знову ні де не зайві, - позволив головний лікар собі каламбур, але зразу ж зрозумівши, що ці веселощі не вчасні, миттєво сам себе підправив: