Бояриня
Шрифт:
вона така...
О к с а н а
Чого ж тебе водити?
Уже ж ти не маленька. Йди сама.
Ще й веселіше буде вам без старших.
Г а н н а
Самій не можна по Москві ходити.
О к с а н а
Хіба хто нападе?
Г а н н а
Ні, так, не звичай.
О к с а н а
Ну, вже ті звичаї отут у вас!
Г а н н а
Та й що мені бояришні ті скажуть?
Сидять по теремах, от як і я,
не бачать світа. Що з їх за веселість?
О к с а н а
Чого ж ви сидите? Пішли б укупі
кудись на вигой або в гай над річку
та заспівали б. Я, бувало, дома
годинки в хаті не просиджу святом.
Г а н н а
Ба в тебе дома! Там же не Москва.
Такого тут ізроду не чували, —
співати по гаях!..
О к с а н а
То ти й не знаєш,
як на Вкраїні в нас гуляє челядь?
Г а н н а
Я мало що Вкраїну пам'ятаю,
а Ванька тут уже й вродився.
О к с а н а
Ванька?
Чому ж би не Івась?
Г а н н а
Так тут зовуть,
та й ми вже звикли. Він і сам так звик.
Мене ж матуся тільки та Степан
зовуть іще Ганнусею.
О к с а н а
А як же
ти тута звешся?
Г а н н а
Аннушка.
О к с а н а
Чи ба!
(немов ухваляючи)
"Ганнушка".
Г а н н а (поправляюш)
Ні-бо, "Аннушка", Оксано.
О к с а н а
Не вимовлю. Проте ж воно нічого
і по-московському, хто добре вміє.
А як по-їхньому Оксана буде?
Г а н н а
Аксинья чи Аксюша.
О к с а н а
Щось негарно.
Оксана мовби краще. Ти, Ганнусю,
мене таки Оксаною зови.
Г а н н а (лащиться до Оксани)
Як хочеш, так і зватиму, сестричко.
Я так тебе люблю! Зраділа, боже,
як брат тебе з України привіз!
О к с а н а
Ти ще мене, Ганнусенько, не знаєш,
а може ж, я лиха...
Г а н н а
Ні, ні, ти добра!
Ти, бач, усе до мене: "Погуляй,
забався, не сиди!" А ти б почула,
як інші всі боярині спиняють
своїх сестер та дочок. Їй же богу,
ні за поріг не випустять ніколи.
(Ще більше лащиться)
Оксаночко... ріднесенька... я маю
тебе щось попрохати...
О к с а н а
Що, сестричко?
(Ганна мовчить збентежена)
Хотіла б, може, що з моїх уборів?
Бери, що хочеш. Дам тобі й намисто,
ще й коси у дрібушки заплету,
вберу тебе, неначе гетьманівну.
Г а н н а (смутно)
Та ні, сього матуся не дозволять...
Я не об тім... Я хочу попрохати,
щоб ти... пішла зо мною у садок...
О к с а н а
Ото й всього? Було про що просити.
Ходім хоч зараз.
Г а н н а
Ні, не зараз, потім...
О к с а н а
Коли ти схочеш. Що ж там у садку?
Г а н н а
Та, бач... самій отам в садку сидіти
мені не можна...
О к с а н а
Вже й сього не можна?
Г а н н а
А з мамкою піти — вона розплеще
усім про те, чого я там сиджу.
О к с а н а (сміючись)
А ти ж там що ворожиш?
От хитруха!
Г а н н а
Та я нічого... тільки виглядаю,
чи не проїдуть вулицею часом
царські стрільці. Вони надвечір їздять.
О к с а н а
Либонь, царський стрілець тобі устрелив
дівоче серденько?
Г а н н а
Та я ж, Оксано,
заручена.
О к с а н а
За царського стрільця?
Г а н н а
Авжеж.
О к с а н а
То чом же він до нас не прийде?
Г а н н а
Хоч би й прийшов, то я ж хіба побачу?
Я в теремі, а він там, у світлиці.
О к с а н а
То вам і бачитись не можна?
Г а н н а
Де ж там!
О к с а н а
Прилюдно — ні, а тільки крадькома?
Г а н н а
Ні, як то крадькома?
О к с а н а
А ти ж хотіла
до нього вийти у садок.
Г а н н а
До нього?
Ні, я ще сорому не загубила!
І як се ти подумати могла,
що я тебе просила проводжати
мене на сходини?.. Невже, Оксано,
вважаєш ти, що я така нечесна?
О к с а н а
Та бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?
Як дівчина постоїть на розмові
з своїм зарученим, то вже й нечесна?
Г а н н а
Авжеж, тут так.
О к с а н а
Навіщо ж ти виходиш
туди в садок?
Г а н н а
Я здалека дивлюся,
як він там вулицею проїздить.
Інакше ж я його нігде не бачу,
хіба що в церкві.
О к с а н а
Де ж ви розмовляли?
Г а н н а
Нігде.
О к с а н а
А як же він тебе посватав?
Г а н н а
Як? Через сваху. Як звичайно всі.
О к с а н а
Я щось не розберу.
Г а н н а
Бо ти не знаєш
тутешніх звичаїв. Нехай лиш мати
тобі розкажуть, бо всього достоту
і я не знаю.