Бояриня
Шрифт:
при Академії здебільше пробував,
а вже як батько вмерли, я поїхав
до матері на поміч.
П е р е б і й н и х а
Чом ти ліпше
сюди не перевіз матусі?
С т е п а н
Трудно.
Нема при чім нам жити на Вкраїні.
Самі здорові, знаєте, — садибу
сплюндровано було нам до цеглини
ще за Виговщини. Були ми зроду
не дуже так маєтні, а тоді
й ті невеликі добра утеряли.
Поки чогось добувся на Москві,
мій батько тяжко бідував із нами.
На раді Переяславській мій батько,
подавши слово за Москву, додержав
те слово вірне.
І в а н
Мав кому держати!
Лихий їх спокусив давати слово!
П е р е б і й н и й
Тоді ще, сину, надвоє гадалось,
ніхто не знав, як справа обернеться...
а потім... присягу не кожне зрадить...
І в а н (іронічно)
Та певне! краще зрадити Вкраїну!
С т е п а н (спалахнув, але стримався)
Не зраджував України мій батько!
Він їй служив з-під царської руки
не гірш, ніж вороги його служили
з-під польської корони.
І в а н
Та, звичайне,
однаково, чиї лизати п'яти,
чи лядські, чи московські!..
С т е п а н
А багато
було таких, що самостійно стали?
П е р е б і й н и й (до Івана)
Сутужна, сину мій, вкраїнська справа...
Старий Богдан уже ж був не дурніший
від нас з тобою, а проте ж і він
не вдержався при власній силі.
(Перебійниха, нахилившись синові до вуха,
шепоче щось Той нетерпляче стріпує чубом).
І в а н
Батьку!
Що там замазувать? Кажімо правду!
Се річ не власна, се громадська справа!
Якби таких було між нами менше,
що, дома чесний статок прочесавши,
понадились на соболі московські
та руки простягали до тієї
"казни", як кажуть москалі...
П е р е б і й н и х а
І в а не!
(Сіпає сина за полу).
С т е п а н
Не задля соболів, не для казни
подався на Москву небіжчик батько!
Чужим панам служити в ріднім краю
він не хотів, волів вже на чужині
служити рідній вірі, помагати
хоч здалека пригнобленим братам,
єднаючи для них цареву ласку.
Старий він був обстоювати збройне
за честь України...
І в а н
Ти ж молодий, —
чому ж ти не підіймеш тої зброї,
що батькові з старечих рук упала?
С т е п а н
Як поясню тобі?.. Коли ще змалку
навчав мене з письма святого батько,
то він мені казав напам'ять вивчить
про Каїна та Авеля. "Мій сину, —
мовляв, — пильнуй, щоб міг ти з ясним оком,
а не тьмяним, не тремтячи, мов Каїн,
небесному отцеві одповісти,
коли тебе спитає: "Де твій брат?"
А як же можу я на Україні
здійняти зброю так, щоб не діткнути
ніколи нею брата?.. І невже
мушкет і шабля мають більше сили
та честі, ніж перо та щире слово?
Ні, учено мене, що се не так!
П е р е б і й н и й
Не звикли якось ми такого чути...
проте... було б на світі, може, менше
гріха і лиха, якби всі гадали
по-твоєму...
І в а н (згірдно)
Се в Києві ченці
навчають отакого!
О к с а н а
Ти ж, Іване,
у Києві не вчився. Звідки знаєш,
чого там научають?
І в а н (зачеплений)
От знайшлася
зненацька оборонниця для тебе,
боярине!
О к с а н а
Я тільки правду мовлю...
(Засоромлена, подається з рундука в садок.
Увіходить з будинку на рундук джура).
Д ж у р а
Там, пане, я приніс для гостя речі.
П е р е б і й н и й
Ходім, Степане,
покажу, де маєш в нас мешкати.
С т е п а н (до Перебіинихи)
Спасибі, паніматко,
за хліб, за сіль!
П е р е б і й н и х а (з косим поглядом на сина)
Пробач, коли що, може,
прийшлось на перший раз не до сподоби...
(Степан з Перебійним і джурою йдуть у будинок).
П е р е б і й н и х а (до Івана нишком)
Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?
І в а н
Ат! Хай же він хоч раз почує правду!
П е р е б і й н и х а
Адже ти чув, що він казав...
І в а н
Овва!
бурсак, та щоб не вмів замилить очі!
П е р е б і й н и х а
Мені він до сподоби, — добрий хлопець,
такий увічливий...
І в а н
Та вам вже, звісно,
язиком приподобатись недовго.
П е р е б і й н и х а
Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь
таким до гостя гострим! Се ж неначе
на те його ми в хату запросили,
щоб ним помітувати. Незвичайно!
І в а н
Та вже гаразд, не буду зачіпати.
(Зіходить з рундука).
П е р е б і й н и х а
Куди ти?
І в а н