Чтение онлайн

Голову Лаури розпирало від запитань без відповідей…

(…яким чином психоістота змогла пролізти в мізки людей без наноагентів?)

(…а якщо наноагенти все ж були, то звідки вони взялися?)

(…і як опинилися в головах еквадорців?)

(…і чому саме Ґуаякіль? чому, скажімо, не Антофагаста?[25])

(…і що воно робитиме, якщо добереться до Тимура?)

…водночас вона розуміла, що в цю мить у всьому світі оцінити реальні масштаби загрози здатні лише кілька людей, які мали стосунок до проекту «NGF».

Щойно подумавши про це, Лаура з моторошним поколюванням у грудях збагнула, що таких людей лише троє – вона та двоє чоловіків, які 31 серпня 2009-го наважилися вирушити у пустелю, щоб знищити ботів-утікачів: українець Тимур Коршак і південноафриканець Ріно Хедхантер. Лаура заледеніла: крім неї, у всьому Всесвіті лише двоє людей! Двоє чоловіків, які зрозуміють її – які можуть її зрозуміти, – коли вона зателефонує та розповість про те, що відбувається в еквадорському Ґуаякілі.

Зателефонує та розповість.

Щось тихо дзенькнуло в голові. Лаура відчула, що знайшла правильну відповідь. Так, треба дізнатися, чому після стількох років сплячки психоістота прокинулася, з’ясувати, як вона прорвалася в наш світ, і розтовкмачити Антоніо Арреолі, із чим треба боротися. Та все це потім, пізніше, а перед тим… «Потрібно зв’язатися з ними, – Лаура не усвідомлювала, що ворушить губами, беззвучно матеріалізуючи думки. – Потрібно знайти Ріно та Тимура і все їм розказати. Разом – усі разом – ми мусимо щось вигадати».

ХII

Понеділок, 12 січня, 15:43 (UTC +1)

Психіатрична клініка Святої Анни

Париж, Франція

Лаура ввімкнула ноутбук і почала міркувати про те, як розшукати Тимура та Ріно. З українцем проблем не мало би виникнути. 3 вересня 2009-го, прощаючись в аеропорту ім. Шарля де Голля в Парижі, вони обмінялися номерами телефонів. Два рази – 2009-го та 2010-го – Коршак навіть телефонував і вітав її з Різдвом. Щоправда, після того вони більше не контактували, і за цей час Тимур міг змінити номер, але все ж це краще, ніж нічого.

Значно важче буде знайти Хедхантера. Вони розсталися в аеропорту Сантьяго, і тоді ні Лаура, ні Тимур чомусь не подумали обмінятися контактами на випадок… «На випадок чого?» – раптом спало на гадку Лаурі. Їм не терпілося звалити з Чилі та забути про все, що сталося в Атакамі. У глибині душі кожен із них сподівався, що більше не побачить іншого. Ніхто не хотів думати про «випадок», через який їм доведеться знову збиратися. І тепер Лаура Дюпре не уявляла, де шукати Ріно Хедхантера. Що там казати: їй невідоме навіть справжнє ім’я ґевала, адже Хедхантер – Мисливець-за-Головами – це просто прізвисько.

Швидко все зваживши, Лаура вирішила почати з важчого та спершу спробувати знайти Ріно Хедхантера. Не хотілося відразу розчаруватися, зателефонувавши Тимуру та почувши у трубці щось на кшталт «номера не існує» чи «абонент не обслуговується». Крім того, вона не уявляла, як скаже Тимуру: «Привіт! Як справи? А знаєш, тут кількасот психів у Еквадорі небавом оголосять винагороду за твою голову». Лаура точно пам’ятала, що Хедхантер і його невелика армія прибули з Південно-Африканської Республіки. Найманці належали до якоїсь приватної охоронної компанії, назви якої вона, на жаль, не знала. Ймовірно, Хедхантер був власником компанії. Відтак Лаура вирішила послідовно телефонувати до всіх південноафриканських охоронних організацій, контакти яких знайде в Інтернеті, і таким чином спробувати що-небудь дізнатися про теперішнє місцеперебування чоловіка на ім’я Ріно Хедхантер. Нічого кращого вигадати їй не вдавалося.

Через Google француженка натрапила на онлайн-каталог «Yellow Pages of Africa», www.yellowpagesofafrica.com, із даними про легально зареєстровані африканські компанії та зі зручною системою пошуку. У спадному списку Activity[26] вибрала розділ GUARDING amp; SECURITY,[27] а в переліку Country[28] – країну South African Republic.[29] У відповідь на запит система видала список із майже сорока приватних охоронних організацій, розкиданих по всій території ПАР. Біля кожної компанії висвічувався номер телефону, зрідка під назвою стояла поштова адреса й e-mail.

Лаура пробігла очима результат пошуку. Не знайшовши жодної назви на зразок «RH Security Services» чи «Rhino Headhunter amp; K°», зрозуміла, що цього місяця їй доведеться заплатити за телефон, напевно, вп’ятеро більше ніж зазвичай. Зрештою взяла мобілку, довго крутила її в руках, обдумуючи план розмови, після чого, ледь насупившись, набрала перший номер зі списку.

– Вітаю, мене звати Лаура Дюпре, і я сподіваюся, що ви зможете мені допомогти. Приблизно п’ять років тому я працювала консультантом у науково-дослідній організації на півночі Чилі, яка користувалася послугами вашої компанії. На нас працювала група ваших охоронців на чолі з Ріно Хедхантером. Ми хотіли б знову їх найняти.

Лаура дуже неохоче називала рік і місце подій. У серпні 2009-го на півночі Чилі загинули всі бійці, що приїхали разом із Ріно до Атаками, тож жінка боялася, що працівник, на якого вона натрапить, не схоче її слухати, щойно втямить, що розмовляє з людиною, опосередковано причетною до загибелі дев’ятьох своїх колег 2009-го. Француженка насилу згадала імена чорношкірих охоронців: Френкі, Джеро, Нахас, Ндонґа, Сем, Ґотто, Марті та Ті-Джей. Дев’ятого вона не знала. Той гереро[30] загинув до того, як вона прибула до пустельних лабораторій.

У більшості компаній відповіли, що не ведуть бізнес за кордоном і не відряджали своїх працівників за межі Південно-Африканської Республіки. Дехто казав Лаурі, що вона помилилася: Ріно Хедхантер у них не працював і не працює, після чого розривав зв’язок. Три номери телефонів виявилися недійсними, а ще за двома ніхто не озвався.

Після тридцятого невдалого дзвінка Лаура подумала, що її задум абсолютно марний. Ріно або працював нелегально, називаючи «фірмою» ватагу головорізів, що трималася на чесному слові, або відмовився надавати контакти для «Yellow Pages of Africa», або взагалі закрив компанію кілька років тому і тепер займається іншим видом «бізнесу».