Чтение онлайн

Ллойд сказав, щоб його розбудили о восьмій годині. Він прийняв ванну, поснідав і закурив сигару. Ллойд усміхнувся: старому тут подобалося. Нарешті йому ніхто не заважає, нарешті він далеко від людей і в такому місці, куди ніхто не пробереться! Часом він виходив прогулятися по своїх залитих світлом апартаментах — дванадцятьох розкішних, наповнених цілющим озоновим повітрям покоях, що котилися по рейках. О дев'ятій годині подзвонила по телефону Етель, і Ллойд розмовляв з нею десять хвилин. «Не кури дуже багато, тату!» — сказала Етель. Потім він перечитав телеграми. Раптом поїзд зупинився. Це була велика станція в «гарячій штольні». Ллойд визирнув в оглядове віконце й побачив на платформі гурт людей, серед якого стояв Аллан.

Ллойд пообідав, поспав. І знов поїзд зупинився. Вікна салона Ллойда були незакриті, і крізь товсту шибку він побачив з одного боку блакитне море, а з другого — незліченну юрбу. Люди щось захоплено кричали. Азорські острови! Слуга повідомив Ллойдові, що вони спізнюються на сорок хвилин — потік один із масляних баків.

Потім вікна знов позакривали. Поїзд помчав униз, і старий, висохлий, маленький Ллойд заходився від утіхи насвистувати, чого з ним не траплялося років двадцять.

Від Азорських островів поїзд вів Штром. Він дав повний струм, і стрілка на приладі показала швидкість двісті дев'яносто п'ять кілометрів на годину. Інженери захвилювались, але Штром, у якого від спеки в гарячих штольнях міг спалахнути скоріше чуб, ніж нерви, не любив, коли втручалися в його справу.

— Якщо спізнимося, це буде ганьба,— сказав він.

Поїзд мчав так швидко, що складалося враження, наче він стоїть. Вогні летіли йому назустріч, ніби іскри.

Фіністере.

У Нью-Йорку знов настала ніч. До готелів прибували гості. Телеграма про нечувану швидкість поїзда викликала новий вибух захоплення. Чи пощастить надолужити спізнення? У закладах ставили божевільні суми.

Останні кілометри поїзд вів Аллан.

Він цілу добу не спав, але збудження тримало його на ногах. Аллан був блідий, виснажений і мав скоріше задумливий вигляд, ніж радісний. Думки роями пролітали в голові...

Через кілька хвилин вони мали прибути й уже лічили кілометри й секунди. За віконцями мигали сигнальні ліхтарі, поїзд ішов угору.

Раптом різке біле світло засліпило їм очі. До вагонів удерся день. Аллан загальмував.

Вони прибули до Європи з запізненням на дванадцять хвилин.