Смок і Малий
Шрифт:
— Давно я не палив, — сказав він нарешті тихим, спокійним голосом. — Дуже давно.
— І не їв, як я бачу, — буркотливо додав Малий.
Смок кивнув і показав на куріп'яче пір'я, розкидане навкруги.
— Ось тільки недавно й поїв, — сказав він. — Знаєш, я випив би чашечку кави. Та з'їв би ще пирога з салом.
— Ну, а бобів? — спокушав Малий.
— І від них не відмовився б. Мені здається, що я знову зголоднів.
Поки один варив, а другий їв, вони коротко розповідали про свої пригоди.
— Крига на Клондайку скресла, — закінчив Малий, — і ми чекали, поки вона спливе. Зо мною два обшиті човни та шість молодців, — ти всіх їх знаєш. Ми йшли як треба. Але на тому тижні натрапили на водоспад. От я й облишив їх: хай тягнуть скелястим берегом човна. Сам я мусив поспішати. Захопив побільше їжі та й пішов. Я так і знав, що десь знайду тебе напівживого.
Смок кивнув і міцно потиснув руку Малого.
— Будемо йти, — сказав він.
— Та ти ж наче немовля. Куди нам поспішати?
— Малий, я поспішаю по те, що мені найдорожче на Клондайку. Пакуйся. Я не можу ждати. Я йду по скарб, найдорожчий скарб! Дорожчий за все на світі. За золоті озера, за копальні і життя, сповнене пригод. Це навіть краще, ніж бути справжнім мужчиною і їсти ведмедину.
Малий аж очі витріщив.
— Боже милостивий! Що ж то таке?.. Чи ти не збожеволів часом?
— Ні, ні, не збожеволів. Можливо, спершу треба добре виголодатись, щоб зробитися зрячим. Бо я побачив таке, про що ніколи не снив і не мріяв. Тепер я знаю, що таке жінка.
Малий розкрив рота, і на обличчі його ось-ось мала з'явитися глумлива посмішка.
— Не треба, — усовіщав його Смок. — Ти не знаєш, а я знаю.
І Малий утримався од жарту.
— Ага! Не треба й казати, я знаю її ім'я. Усі пішли осушувати озеро Несподіванок, а Джой Гастел і з місця не зрушила. Вона сидить у Доусоні і чекає, коли я повернусь і привезу тебе. Заприсяглася, що коли я не вернусь з тобою, то негайно продасть копальні, найме армію мисливців і виб'є дух з отого Снаса та його орди… Стій! Куди ж ти? Дай хоч спакуватись.
ЗМІСТ
Смок Беллю
Смок і Малий