Рубаї, Хайям Омар - читать онлайн

Рубаї

на обложку

Хайям Омар

Шрифт:

287

З гілля надій моїх діждавши урожаю,Своєї долі нить простежу я до краю.Чи довго скнітиму в тіснім життя затворі?Коли до небуття я двері відшукаю?

288

Якби в ділах Небес неправди не було,Ніхто б не докоряв їм за щоденне зло.Якби над Долею стояла справедливість,Чому б у мудрого схилялося чоло?

289

Для тебе загадки в житті на кожнім кроці,Ти в мислях плаваєш, як тріска у потоці.Із квітів та вина влаштуй для себе рай,Бо хто зна, чи його ти знайдеш на тім боці.

290

Цей океан буття прийшов із тьми віків.Перлину тайн його ніхто не провертів.Ми розмовляємо про наші власні справи,А перед тим, що є, ми не знаходим слів.

291

Вставай і серце нам розвесели, кохана!Від погляду твого зціліє в серці рана.Налий вина, а ми — укупі вип'єм, покиІз праху нашого не виліпили жбана.

292

Приводять одного, щоб іншого забрати,Щоб тайни вічної нікому не пізнати.Ми помацки йдемо: життя — це тільки чаша,Призначена вино п'яницям одміряти.

293

Це лихо грається зі мною не з учора.Ти щастям чванишся… Та чи тривка ж підпораТе щастя? Не стоїть на місці небо. ДоляНа всякі витівки, на всякі штуки скора.

294

Людина муками звільняється з оков.I крапелька води, в тісний попавши схов,Стає перлиною. Хто втратив, той добуде —I келих випитий запорожниться знов.

295

Від чорної землі до зоряної твердіЙ на мить не припиняв я пошуки уперті.Я мислю гострою усі вузли розплутав —I тільки не зумів розплутать вузол смерті.

296

Як парість вічного зросла з твого садочка,Як надокучила тісна життя сорочка, —Шатру тілесному хисткому не звіряйся:Немає жодного тривкого в нім кілочка.

297

Плює услід мені судьба моя проклята.Як не стараюся, дарма, все йде до ката.Душа збирається. «Побудь», — кажу — і чую:«Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!»

298

Усе, що в тебе є, туманом розтає.Нікчемністю стає, що маєш за своє.Вважай, що все, що є, на світі не існує,А те, чого нема на цьому світі, є.

299

Не зупиняється небесна колісниця,Не насищається людьми земля-землиця.Ти радий, що тебе вона ще не пожерла?Не поспішай радіть: вона не забариться.

300

Якщо одним коржем я можу два дні житьI пити з черепка, що на землі лежить, —Навіщо меншому за себе підклонятись,Навіщо наймитом у рівного служить?

301

Погляньте, очі, на тісні могили,

На світ, де діють зловорожі сили!

Царі, князі — в грязі, осяйні лиця

Жерущі хробаки заполонили.

302

Чи ще служитимеш для підлості людської?Не квапся мухою до страви будь-якої!На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися,Пий краще власну кров, аніж чужі напої!

303

Я б краще вороном копався у ріллі,Ніж у негідника живився при столі.Сухим окрайчиком задовольнятись краще,Ніж губи мазати в чужому киселі.

304

Цей топче стежечку до монастирських брам,Той шлях до Істини собі торує сам…Боюсь, настане день і пролунає голос:«Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!»

305

На учті мудрості зняв мову друг вина(Рум і Аравію збентежила вона):«Не вірю твердженню, що є вина в вині,Коли сам Бог сказав, що проститься вина!»

306

Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув;Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув *.Та кожний забере свій дар у тебе — й зновуТи зробишся таким, яким спочатку був.

* Ідеться про чотири стихії.

307

Кульгава старість, юність бистронога —Все товпиться до вічного порога.Недовго світом тішаться живі:Всі підем геть, у всіх — одна дорога.

308

В сулії лал вина — як в рудні потайній;У тілі нашім дух — як в піалі напій;А світлий келих той, що від вина сміється, —Сльоза, що кров лози захована у ній.

1-5 6 7 8 9 10 11