Рiднi дiти
Шрифт:
Юнаки зупинились, поглянули один на одного. Вони знали, що не мають права брати когось на пароплав. Та як могли вони лишити тут цих дітей, рідних дітей з Радянського Союзу! Кинути їх знову на муки, на смерть! Хіба це можливо? Вони зрозуміли один одного.
– На свою відповідальність. Що буде, то буде, – промовив, не вагаючись, Вітя.
– Чого тут довго теревені розводити? Бери хлопчика, а я – дівчинку, – скомандував Женя. – Вони їх украли у нас, а ми врятуємо їх. Це наші діти!
І вони схопили на руки хлопчика і дівчинку, які безбоязно, довірливо притулилися до них.
– Я побуду з ними, – сказав Женя, а ти піди до капітана. Ти краще поясниш йому все і умовиш його.
– Хіба нашого капітана доведеться умовляти! – навіть образився Віктор.
– Я не так висловився. Умовити його все полагодити як слід, щоб не було неприємностей. Адже ми можемо довести, що це наші діти.
Капітана, звичайно, умовляти не довелося, досить було кількох слів. Він знав, як і всі радянські люди, що розшуки дітей тривають весь час.
– Ну, хлопці, заварили ви кашу! – сказав він.
– А хіба ми могли зробити інакше? – спитав Віктор. – Ви самі побачите, які це нещасні діти. Хлопчик ледве на ногах тримається.
– Я зараз піду до радиста, – сказав капітан, спробуємо зв'язатися з найближчим нашим консульством і з Москвою. Давайте я запишу їхні імена і звідки вони. А ви поки що нагодуйте їх та влаштуйте, як дома.
– Єсть нагодувати і влаштувати, як дома, товаришу капітан, – вигукнув Віктор.
За годину діти вже сиділи в матроському кубрику, вимиті, нагодовані, і всі вільні від вахти матроси і літній вже капітан стояли і сиділи навколо них. Кожен хотів сказати їм ласкаве слово, підкласти смачний шматочок, зігріти.
– А там ще багато наших дітей? – спитав Вітя.
– Багато. Тільки їм брешуть, хто вони, – сказала серйозно Ліда і, як доросла, приклала руку до голови Ясика. – Ти тепер видужаєш, Ясику, ми вже додому насправді їдемо. Тебе мама чекає. А може, і моя мама жива і мене чекає.
– Звичайно, чекає, Лідочко! – впевнено сказали матроси.
Вони знали – на їхній Батьківщині нема сиріт. Вони знали – вся Батьківщина-мати чекає своїх рідних дітей.
Вітя і Женя заступили на вахту і поклали дітей спати в своїй каюті. Вітя вийшов на палубу. Схвильований, збуджений.
– Як ще багато перед нами боротьби за мир, – сказав він замислено Жені, – боротьби з усіма недолюдками.
– Однаково переможемо, – впевнено сказав Женя.
Корабель ішов одкритим океаном. Далекі зорі здавалися зовсім близькими…
[1] Glockchen – дзвоник
[2] Ausgeschnitten – вирізано
[3] Schule – школа
[4] Reisefieber – дорожна лихоманка
[5] Бубхен – дидятко
[6] Still, Madchen, still! – Тихо, дівчинко, тихо!
[7] Deutschland uber alles – Німеччина над усе
[8] Кухен – пряник
[9] Kommen Sie hier, bitte! – Ідіть сюди, будь ласка!
[10] Kontrolieren – перевіряти
[11] Zum Platz – на майданчик
[12] Hinaus – геть
[13] Schlafen – спати
[14] Sie sind Russ? – Ви росіяни?
[15] Wir sind nicht Deutsch. – Ми не німці