Чтение онлайн

— Ба, не буде! Лови, Румцайсе! — гукнула Манка.

У розчинене вікно влетіли в залу два кремінці. Румцайс кинувся до них і пакресав собі повну люльку іскор.

Затягнувся він раз — у люльці зашкварчало, і всі затихли.

Затягнувся вдруге — із люльки повалив дим, і всі скрикнули.

Затягнувся втретє — із люльки загриміло. Розбійницький тютюн почав витворяти дива!..

Княгиню тютюновий дим притримав на троні, посадив коло неї лисого генерала і заніс їх разом із троном аж у сусіднє місто.

Графенятам надавав добрячих стусанів межи плечі.

Графських дочок розкрутив, наче дзиги, так що їх треба було спиняти силою.

Тільки Румцайс того вже не чекав. Вибіг він із замку, взяв Манку за руку і повів її у замковий сад, просто під яблуню з червоними яблуками.

Пан князь сидів собі замкнений у малій башті замку, княгиня Майолена ще не повернулася із сусіднього міста, але розбійницьке життя так уже влаштоване, що на трояндах спочивати нікому не доводиться.

Одного дня у Румцайса не стало чим стріляти. Узяв він мішок і каже Манці:

— Треба глянути, чи дозріли вже цьогорічні жолуді, а то нема чим пістоля заряджати.

Прийшов він до старого дуба на роздоріжжі і побачив, що на найвищій гілляці сидить помічник учителя Вочічко з Їчина, розглядає у збільшувальне скло жолуді і щось пише про них собі у книжку. Раптом олівець вислизнув у нього з рук, Вочічко хотів підхопити його, але нетренована нога помічника вчителя зіслизнула з гілки, він зірвався і зачепився пряжкою за сучок. Так і висів Вочічко, репетуючи з переляку на весь Ржаголецький ліс.

Румцайс легким розбійницьким кроком підскочив до дуба, струсонув його, і Вочічко впав прямо йому в обійми. Передусім подивився, чи не розбилось у нього збільшувальне скло, а тоді сказав Румцайсові:

— Дякую. Я Вочічко — помічник учителя з Їчина, знавець хімічних і фізичних матерій. Якщо вам коли-небудь знадобиться порада, знайдете мене у школі.

Румцайс кивнув головою, вивів Вочічка на узлісся й показав, як дійти імператорською дорогою до Їчина.

Потім Румцайс вернувся до дуба. Там уже чекала Манка з повним кошиком випраної розбійницької одежі. Привітно йому всміхнулася та й каже:

— Хотіла була вішати білизну, та забула прищіпки в печері. Може, ти, Румцайсику, постоїш отут, біля кошика?

Румцайс кивнув головою, і Манка побігла. Щоб зручніше було чекати, прихилився Румцайс до дуба. А дуб той, мабуть, уражений був блискавкою, або щось порушилося у нього в корінні, коли Румцайс струшував з нього помічника вчителя. Щось затріщало, дуб повалився, і лишилася після нього яма. Манка, яка тим часом прибігла з прищіпками, здивовано спинилася над нею. Із ями вів униз підземний хід.

— Щоб ти сюди, Манко, й ногою не ступала, — мовив Румцайс.

Приніс він смолисту гілку, кресонув нігтем об ніготь і запалив її як смолоскип. Потім спустився в яму і пішов підземним ходом далі й далі, глибше й глибше. Іде й відчуває: в підземному ході стає чимраз тепліше, димом тягне, ніби десь попереду топиться велика груба, ніби хтось у тій грубі забув причинити дверцята. Так дійшов Румцайс аж до самого серця того горба біля Їчина, що на ньому зеленів Ржаголецький ліс.

Там, де скінчився підземний хід, лежав змій. Схилив сім голів поміж лап і спав. З ніздрів у нього бурхав вогонь і дим.

Румцайс швиденько згасив свій смолоскип. Змій ворухнувся, засвітився зеленим, а крайня голова блимнула очима і промовила:

— Сестриці-голови, прокиньтеся, тут хтось є!

Голови підвелися, глипнули всіма очима на Румцайса, і середня голова сказала:

— Ого!

Румцайс і собі вигукнув:

— Ого!

Тоді всі голови мовили разом:

— Ого-го-го!

— Може, ми все-таки не будемо огогокать одне на одного? — мовив Румцайс. — Із ким я, власне, розмовляю?

Голови відповіли, перебиваючи одна іншу:

— Ти говориш, Румцайсе, із змієм, що завтра в цей самий час прийде по твою Манку.

Коли Румцайс повернувся підземним ходом і виліз із ями, він обережно сказав Манці:

— Ти не плач, але завтра по тебе прийде змій. Це звірюка летюча; в повітрі мені битися не випадає, бо ногу ні на що сперти, але нічого, впораюсь з ним і так.

Манка поблідла, наче місяць на небі.

— Румцайсе, я тебе не пущу!

— Треба йти, Манко.

А коли вже розбійник каже, що треба, доводиться розбійницькій господині мовчати. Тільки й змогла Манка прошепотіти:

— Може б, ти хоч у Вочічка попитався.

Коли Румцайс прийшов до школи, знавець хімічних і фізичних матерій помічник вчителя Вочічко саме показував свої фокуси-покуси. Іскри так і сипалися кругом, щось тріщало і вибухало. Румцайс ще не встиг розповісти до пуття, що його сюди привело, як Вочічко й каже:

— Я все зрозумів. Ось вам спеціальний прилад проти змія. І можете йти, а то в мене згаснуть іскри.

Відніс Румцайс той прилад до печери і довго його з Манкою розглядав. Були то два надуті міхури, зв'язані ремінцем. Коли їх пускали з рук, вони підлітали під самісіньку стелю. А до них ще було приладнане дерев'яне весло.

Румцайс довго крутив у руках ті міхури з веслом і морщив чоло, міркуючи, як їх застосувати проти змія. Нарешті постукав себе по лобі, і обличчя в нього проясніло.

— Ага, вже знаю!

На другий день, у ту ж саму нещасливу годину, прилетів змій. Нетерпляче переступав з лапи на лапу перед печерою і сердито бубонів: