Чтение онлайн

— Віддайте краще пістолет, Крістіно, мені. Ви надто запальні. Це недобре — ще накоїте лиха. Нерви слід тримати в залізній узді. — Він ледь помітно посміхнувся і мовив, звертаючись до обох жінок: — Тільки без зайвих емоцій — тут усі свої…

— О господи! — тихим стогоном вихопилося у хазяйки.

— Спокій, Варваро Іванівно, спокій… Назовні нічого підозрілого не помітили?

— Тихо, нікого не видно. Темно, хоч в око стрель…

Вона мовила це і несамохіть затулила рота, поглянувши на забитого, що лежав горілиць з розплющеними скляними очима.

— Тим краще, — наче нічого не помітивши, провадив Владислав. — Вранці по нього похопляться і знайдуть труп… От що, — він по черзі поглянув на обох жінок, — якщо вас розпитуватимуть, тримайтеся за будь-яких обставин одного: до хати не завітав, погомонів біля хвіртки та й покотив собі далі. І запам'ятайте час, — він демонстративно підтягнув гирку жерстяних ходиків, — тільки не зазначайте точно, а кажіть приблизно, аби зберігався певний простір у часі. Може статися, що розбіжність у хвилинах буде рятівною. — І додав суворо: — Може статися й навпаки — німці розвідку теж не з дурнів комплектують… Повторюю: не заходив, погомонів — поїхав. Час — приблизний, бо жодній з вас не було ніякої потреби дивитися на годинник.

— Зрозуміло, — мовила Варвара Іванівна.

— Де його шинель та кашкет? — звернувся Владислав до Крістіни.

— У машині.

— Подивимося, чи не залишилося де слідів крові.

— На підлозі ніби нема, — Варвара Іванівна схилилася з гасовою лампою. — Трохи під одягом…

— Варваро Іванівно, подбайте, щоб ніде ані кровинки не було, скрізь після нас подивіться — у кімнаті, в коридорі, надворі, на стоянці машини. Не здумайте мити підлогу — це тільки посилить підозру, якщо вона виникне. Знайдете цяточку — просто акуратно зніміть її ножем, а місце замастіть олією. Крістіно! Я дуже перепрошую, але змушений звернутися до вас з неприємним проханням — допоможіть мені донести до машини труп. Зрозумійте мене правильно: ми не можемо лишати жодних слідів. Необхідно винести його обережно, мов порцелянову ляльку. Ще раз перепрошую за прикрість…

Марков стурбувався, коли побачив, як розширилися зіниці Крістіни, а вона вражено дивилася на нього, до глибини душі зворушена його безмежною людяністю і делікатною чуйністю, що не зраджують навіть у такій моторошній ситуації. Є безліч людей, яким до кінця не зрадить мужність. Є люди, які, мов святиню, пронесуть крізь усе життя своє незрадливе кохання. Є люди, які втрачають життєві принципи лише з власним життям. Та мало знайдеться й серед них таких, які й за найдикіших обставин збережуть у собі цнотливе, побожне ставлення до жінки, свою чоловічу, ніжну обережність. А Марков цього за собою навіть не помічав…

— Про що мова, товаришу…

— Стоп! — зупинив її Владислав, бо відчув, що дівча ладне порушити конспірацію. — Візьміть його за ноги — буде зручніше.

Труп уклали в проміжок поміж сидіннями. Вкрили шинеллю.

Владислав сів за кермо. Поряд, спираючись рукою на відчинені дверцята, стояла Крістіна.

— Доповідайте, тільки коротко і найсуттєвіше, — службово мовив Марков. — Якщо виникне необхідність, запитаю додатково.

Але Крістіна не годна була укластися в лаконічні речення і доповідала не так коротко, як швидко, дбаючи лише про те, аби не забрати у Маркова зайвого часу. Голос її, глибокий і притишений, бринів схвильовано:

— Як і було передбачено, я спочатку влаштувалася на роботу в бургомістраті. Потім на мене ввернули увагу з СД. Перевіряв сам Хейніш. Мене зарахували до штату на посаду особистої секретарки з обов'язками перекладача. Хейніш намагається ставитися до мене як шляхетний вихователь. Незрозуміло поводиться його помічник Віллі Майєр. Він приязний до мене, наодинці не дуже обережно кепкує із себе і перемог німців. Якось він докинув, що, коли мені буде недобре, він допоможе. Од відповіді на запитання, про яку допомогу йдеться і за яких обставин, ухилився.

— Будьте обережні, Крістіно. Можливо, це гачок — ви серед ворогів, хитрих і підступних, не сподівайтеся на людяність… Чому досі не озивалися?

— Я втратила зв'язок, На тому місці, де закопана рація, споруджено військову майстерню.

— Які зібрали оперативні відомості?

— З письмових — лише уривок, але, здається, важливий, з донесення начальника штабу 1-ї танкової армії.

«Уривок» справді був надзвичайної ваги. Йшлося про «нове планування армії на подальше ведення наступу: через пустельність степової місцевості поблизу Каспійського моря між Тереком та Маничем неможливо виставити сильні частини. Також і питання постачання водою пов'язане з колосальними труднощами, оскільки передбачається боротьба за окремі колодязі, які супротивник залишив у негодящому стані. Тому наступ повинен вестися з рубежу Баксан — Моздок, тут напрямок головного удару.

Можливість форсувати Терек під Моздоком є найвигіднішою, оскільки широчінь ріки тут не перевищує 100 м. Таким чином, під проводом командира 3-го танкового корпусу об'єднується група, що складається з румунської гірської дивізії, німецьких гірських частин, наданих цій дивізії, і що посилена полковою групою 23-ї танкової дивізії, завданням якої буде — посунутися західніше та південніше Тереку на Орджонікідзе і відрізати військові шляхи.

40-й танковий корпус з 3-ю танковою дивізією і з частиною сил 23-ї танкової дивізії, а також знову підпорядкованою 13-ю танковою дивізією готує наступ у районі Моздок через ріку Терек, створює передмостовий плацдарм і опісля наводки моста рухається на Грозний.

52-й армійський корпус іде слідом за 40-м танковим корпусом через Моздок, щоб пізніше просуватися на Орджонікідзе.

Після форсування Тереку передусім необхідно знищити супротивника, що знаходиться в завороті Терену, і для цього ввести в дію достатню кількість танків для удару на Орджонікідзе» [39] .

— І все це ви носили з собою? — із співчутливим сумом запитав Марков. — Ще маєте ще доповісти?

— 13-та танкова дивізія під командуванням генерал-майора Герра рухається з району Армавіра, з району Нальчика — 3-тя танкова дивізія генерал-майора Брайта. Піхотою командують генерал-майори Рюкнагель і Клепп. Оволодіння Головним Кавказьким хребтом покладено на 49-й гірськострілецький корпус, що дислокується в районі станиці Невинномиської і міста Черкеська. Командує генерал гірських військ Рудольф Конрад. Корпус складається з 1-ї та 4-ї гірськострілецьких і 97-ї та 101-ї гірсько-єгерських дивізій. Окрема складова частина — дивізія «Едельвейс». Багато хто з вояків цієї дивізії до війни відвідували Кавказ як спортсмени і туристи, добре вивчили перевали. Зараз «едельвейси» перебувають у районі Північної Теберди. І ще. Для боротьби проти партизанів та підпільників Північного Кавказу прибув каральний батальйон особливого призначення «Бергман» — «Горець», що складається зі зрадників Батьківщини та націоналістичних недобитків. Політичний керівник — німець на прізвище Оберлендер.

— Як? — не стримався Марков.

— Оберлендер.

— Ім'я знаєте?

— Теодор.

— Звання?

— Обер-лейтенант.

— Таки він! — мовив, нічого не пояснюючи. — Доповідайте далі.

— З найголовнішого — це вже все… Стривайте, здається, патруль… І справді — йдуть сюди! Накиньте на себе шинель Мюллера. Давайте мені свою, я його накрию… І кашкета, його кашкета насуньте якомога нижче, прямо на очі… Ось так він носив! Перепустка ось тут… Ну, чого чекаєте? Обніміть мене і цілуйте… Мюллер у таких випадках не соромився і не зволікав…