Поезiї
Шрифт:
Укрита людом там була
Уся гора зелена,
А вище всiх стояв Роберт,
У нiг його знамена.
Лежала й зброя вся ота,
Що на вiйнi забрали,
Шотландська зброя й корогви
Навколо нього сяли.
Роберт неначе рiч держав,
Змагався, боронився,
Зняв потiм ясний свiй шолом
I людовi вклонився.
Англiйцi чули, як гукнув
Увесь той гурт селянський:
"Хвала i честь! нехай живе
Роберт, король шотландський!"
Так Роберт за снагу та одвагу
Королем у Шотландiї став,
В Едiнбургу, преславному мiстi,
Привселюдно корону прийняв.
Урочиста одправа скiнчилась,
Вийшов з церкви король на майдан,
Люд гукає: "Робертовi слава!
Хай живе! вiн довiку наш пан!"
Коли се раптом стихло гукання,
I весь люд мов чекає чого.
З юрби виступив гурт невеликий, -
То обранi вiд люду всього.
З них один наперед виступає,
Короля вiн поклоном вiта,
Поглядає навколо по людях
I такую промову чита:
"З ласки бога й народу обраний,
Наш королю! вiтаєм тебе!
Ми пiдданими влади твоєї
Признаємо охоче себе.
Коли ти боронитимеш волю
Й самостiйнiсть народу твого,
Ми повiк шанувать тебе будем
I любити, як друга свого.
Ти кликнеш на вiйну - ми зберемось
Пiд твою корогву всi гуртом,
Ми готовi тобi i країнi
Послужити мечем i щитом.
Та коли ти забудеш про справу
Честi й волi народу свого,
Схочеш iншi, багатшiї землi
Прилучати до панства твого,
Ми не пiдем тодi за тобою,
Щоб чужого добра здобувать,
Нам не тiсно у рiднiй країнi,
Нам не треба в чужу мандрувать!
Коли ти серед панських розкошiв
Продаватимеш люд свiй панам,
Ми самi боронити потрапим
Тi права, що належаться нам.
А коли ти англiйськiй коронi
Вiддаси королiвство своє, -
Знай, що в тую ганебну годину
Пропаде й панування твоє.
Ми тебе королем увiнчали,
Ми тебе й розвiнчаєм сами,
I коли проти нас ти повстанеш,
Проти тебе повстанемо ми.
Дай нам, боже, радiти довiку,
Що обрали тебе в королi,
Хай цвiте при тобi та пишає
Вiльна воля в шотландськiй землi!"
"Дай то, боже!
– Роберт їм вiдмовив.
–
Буду знати, на що я iду,
Дай нам, боже, довiку прожити
В щирiй згодi, у добрiм ладу!"
Щира згода, добрий лад зiстався,
Не зламав Роберт свойого слова.
Не пропала, не пiшла по вiтру
Та громадська чесная умова.
Дивувались на шотландську волю
I стороннiї чужiї люде,
Всi казали: "Поки свiта сонця,
У ярмi шотландський люд не буде
Не пригас i не пропав нiколи
Вiльний дух в шотландському народi.
Стала вiльна сторона шотландська
Навiть давнiм ворогам в пригодi.
Як пiзнiш англiйцi i шотландцi
Поєднались в спiльную державу,
То англiйцi вчились вiд шотландцiв,
Як любити волю, честь i славу.
I за те хвала Роберту Брюсу, -
Вiн борцем за рiдний край з'явився.
Так! одваги та завзяття в працi
Вiн в малого павука навчився.
Вiн здобув собi велику славу,
I не вмре та слава, не поляже,
В пiснi, в словi буде вiчно жити
I про себе свiтовi розкаже.
1893 року
СПIВЕЦЬ
Пишно займались багрянiї зорi
Колись навеснi,
Любо лилися в пташиному хорi
Лiснi голоснi;
Грала промiнням, ясним самоцвiтом
Порання роса,
I усмiхалась весняним привiтом
Натури краса.
Гордо палала троянда розкiшна,
Найкраща з квiток, Барвою й пахом вродливиця пишна
Красила садок.
А соловейко трояндi вродливiй
Так любо спiвав,
Голосом дивним спiвець чарiвливий
Садки розвивав;
Слав до вечiрньої зорi прощання,
Що гасла вгорi,
Ще ж голоснiше спiвав на вiтання
Пораннiй зорi…
Вже пролетiв, немов пташка зальотна,
Весняний той час, -
Осiнь холодная, осiнь вiльготна
Панує у нас.
Тихо спускається нiчка осiння, -
Година сумна;
Мiсяць холоднеє кида промiння;
Здалека луна
Пугача вiщого крик - гук єдиний;
Дiброва нiма.
Де ж соловейко? де ж спiв солов'їний?
Ох, де ж вiн? Нема!
В вирiй полинув, де вiчная весна,
Натхненний спiвець.
Вiчно красув там рожа чудесна,
Там теплий вiтрець;
Глухо i смутно кругом на просторi.
Мiй гаю сумний!
Кинув спiвець тебе в тузi та в горi,
Тебе й край рiдний.
Тиша така тепер всюди панує.
Лиш в листi сухiм
Вiтер зiтха, мов дрiада сумує,
Iз жалем глухим.
Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?
Може б, та щира, гарячая мова
Зломила зиму!
I розлягалась би завжди по гаю