Чтение онлайн

Тільки Таня та і друга, мов – розтанула.

28.6.1966 р.

Я ІДУ, ІДУ...

Я іду, іду, іду

В сторону до річки,

Як Оксану не знайду,

Піду – до Марічки.

29.9. 1973 р.

ПЛАНЕТА ІКС

Мої ріднесенькі земляни,

Це я звертаюся до вас,

Не будьте ж ви, як ті «бажанні»,

Що в кріслах «думають» про нас.

І це потрібно пам’ятати,

Що бомби атомні не ті,

Які спалили Херосіму

В останній світовій війні.

Тому давайте пригадаєм

Життя і смерть планети Ікс,

Яка була нам, як сестрою,

Поки з’явивсь там комуніст.

А як було? Давно страшенно,

Коли і нас ще не було,

Жила і ще одна планета,

Яку, як м’ячик, рознесло.

А як було? Жили там люди,

Якщо їх можна так назвать,

Які створили стільки зброї,

Що вже й не знали, де дівать.

І стільки бомб тих натворили,

Оті, так названі, пани,

Що всю планету розвалили

Разом із тими, що жили.

Й коли ми бачимо, що з неба

Летить до нас метеорит,

То старші люди так і кажуть,

Що, мов помер якийсь бандит..

Отак наказує тих доля,

І так у світі буде всім,

Хто народився руйнувати,

І убивати Херосім.

О, ви правителі бездарні,

Та будьте ж, врешті, ви людьми,

Тоді і вас лякать не стануть

Такі ж недоумки, як ви.

Товариші, мої земляни,

Якщо із вас кто хоче жить,

То сійте жито і пшеницю,

А бомби нічого творить.

8.12.1966 р.

ЛЮБОВ І ГІПНОЗ

Як поглянув на дівчину,

Так очима і прилип,

А вона іде, сміється,

Як по вулиці Пилип.

Як відійду, ніби – пава,

А підійду, як – оса,

Й верещить ота лукава,

Як погане порося.

Й щоб ви їй не говорили,

Вічно йде вона в штики,

Не людина, а горила,

А попробуй щось скажи.

А попробуйте, щось проти

Тому чуду ви сказать,

То закриє так вам рота,

Що й забудеш, як вас звать.

Отака вона та діва,

А ще кажуть, що жінки –

То найкращий витвір світу...

Звісно, після – сатани.

22.5.1961 р.

БІЛЕ ЩАСТЯ

Я йшов додому із роботи

Через садок, де ріс паслін,

І так хотів знять з тебе боти,

Щоб доторкнутись до колін.

А ти, нацупивши спідничку,

Тут же зробила свій уклін,

Що всі, немов до чарівнички,

Прилипли до твоїх колін.

О, як тоді хотів підкрастись

До тебе, люба, я в той гай,

І обійнять те біле щастя,

Що обіцяло вічний рай.

І, як спаде роса у полі, –

Віднести в свіженький покіс,

І там тебе, у білій льолі,

Всю цілувати з ніг до сліз.

8.7.1964 р.

ЛЕКТОР

Присв’ячую Андрусенко В.І.

Найкращому товаришу

Мене навчали в школі мислить

І свій навчали розум мать,

А потім ті думки десь зникли

І ледве стали виживать.

Нас в школі вчили працювати,

І менше ляпать язиком,

Це повторяв мені і тато

Частенько разом з батогом.

Нас в школі вчили всіх любити,

Та в першу чергу тих людей,

Яких давно тре’ було вбити.

З-за догматичних їх ідей.

Я пам’ятаю, як з району,

Лектор приїхав у село,

І став нам лекцію читати,

Що жить ми будем, як в кіно.

Що комунізм то – грізна сила,

Що люди рівні на землі,

І жити будемо, як в казці,

І про космічні кораблі.

Тоді ніхто не знав з нас правди,

Й кожен, поправивши, свій чуб,

Й аби почути про ту правду –

Попрямували прямо в клуб.

І я також те слухав й думав,

А щоб той лектор нам сказав,

Якби в той час, як він старався,

Та хтось йому взяв дулю дав.

І сам із себе став сміятись…

А як ще й друзям розповів,

То всі за боки стали братись,

А через мить весь клуб ревів.

І всі ревли, і всі сміялись,

А з чого? – і самі не знали.

А зараз, як Сююз на Штати –

Дивлюсь на себе і сміюсь:

– Ну як міг лекцію зірвати?

Хоч і молов той лектор чуш.

16.10.1967 р.

ДО І ПІСЛЯ ЗУСТРІЧІ

Хлопець дівчину цілує,

Ну, а та брикається,

А сама ж аж стогне – хоче,

Аби з ким побавиться.

Посміхнувся він до неї,

Бачить, що зачахне,

Якщо він оту дівчину

Вибачте, не трахне.

Став він жінку цілувать,

О, рятуйте, людоньки!

А вона: – Ой, почекай,

Бо болять вже губоньки.

Взяв її, аби вона

Не могла брикатися,

Й став творить таке, що й хата

Почала хитатися.

А поблизу, над лісочком

Десь сороки торохтять.

– А чи будеш, коли трахнеш,

Ти мене тоді кохать?