Пігмаліон
Шрифт:
ПАНІ ПІРС. Каже, ви дуже зрадієте, коли дізнаєтеся, чому вона прийшла. Це якась проста дівчина. Зовсім проста. Я хотіла відразу показати їй на двері, але подумала, що вона вам може знадобитися, щоб наговорити у ваші апарати. Не знаю, чи я правильно вчинила, але до вас іноді приходять такі дивні відвідувачі… Сподіваюся, ви мені вибачите, пане Гіґінс. Гадаю, що…
ГІҐІНС. Усе гаразд, пані Пірс. А чи цікава у неї вимова?
ПАНІ ПІРС. Просто жахлива, пане Гіґінс. Не збагну, як вас може таке цікавити.
ГІҐІНС (до ПІКЕРИНҐА). Послухаймо. Тягніть її сюди, пані Пірс. (Кидається до письмового столу і дістає новий валик для фонографа).
ПАНІ ПІРС (без особливого бажання). Як скажете, пане Гіґінс. (Спускається сходами).
ГІҐІНС. Якраз добра нагода. Покажу вам, як робиться запис. Розговорімо її! Спочатку я запишу її в системі Белла, а потім латинським алфавітом. Насамкінець зробимо запис на фонографі — і ви зможете прослуховувати його, скільки захочете, порівнюючи звуки з транскрипцією.
ПАНІ ПІРС (вертається). Ось ця особа. Прошу, пане Гіґінс.
Входить КВІТКАРКА при повному параді. На ній капелюх із трьома страусовими перами: жовтогарячого, блакитного та червоного кольору; фартух тепер майже чистий, і пальто з грубої вовни теж почищене. Пафос цієї жалюгідної постаті, з її наївною поважністю й удаваною статечністю, зворушує ПІКЕРИНҐА, який уже до цього підвівся в кріслі з появою ПАНІ ПІРС. Що ж до ГІҐІНСА, то йому байдуже, чоловік перед ним, а чи жінка. Він може лаятись чи здіймати руки до неба, обурений тупістю якоїсь крихітки, та коли йому треба щось випросити, він ладен підлещуватись до неї, мов дитя до своєї няньки.
ГІҐІНС (відразу впізнавши дівчину і не приховуючи розчарування, яке у нього, мов у дитини, перетворюється на болючу образу). Та це ж дівчина, яку я записав учора ввечері. Вона мені більше не потрібна. В мене достатньо записів із вимовою Лісон Ґроув; не збираюся марнувати на неї валик. (До КВІТКАРКИ). Ідіть, ви нам не потрібні.
КВІТКАРКА. А ви не задирайте носа! Ви ж не знаєте, чо’ я приїхала. (До ПАНІ ПІРС, яка біля дверей очікує подальших вказівок). Ви ска’али йому, шо я на таксі?
ПАНІ ПІРС. Що за дурниці, дівчино. Невже ви гадаєте, що такому чоловікові, як пан Гіґінс, цікаво, чим ви приїхали?
КВІТКАРКА. Ой, мона подумать… Він же ж і уроки давать не цураєця, сама чула. А я, шоб ви знали, не кланяця вам приїхала. Не хоч’те моїх грошей — то й не тра’! Друго’о собі найду.
ГІҐІНС. До чого тут ваші гроші?
КВІТКАРКА. А до то’о, шо я уроки в вас брать приїхала. Ясно? І причом не задарма!
ГІҐІНС (приголомшений). Ну, знаєте… (Ледве перевівши подих). І чого ж ви хочете від мене?
КВІТКАРКА. Ну, були б ви жинтільменом, так для початку попросили б мене сісти. Я ж із вигідним ділом до вас.
ГІҐІНС. Пікеринґ, запропонувати, щоб це опудало сіло, чи жбурнути її у вікно?
КВІТКАРКА (налякана, відбігає за рояль і готується до захисту). Ну-ну-у-у! (Ображена, крізь сльози). Чо’ це я опудало? Кажу ж вам: я платить буду! Як всяка леді!
Остовпівши, чоловіки розгублено дивляться на неї.
ПІКЕРИНҐ (лагідно). Чого ви хочете, дитя моє?
КВІТКАРКА. Не хочу торгувать на вулиці. Хочу продавать у магазіні. А хто ж мене возьме, як я не вмію балакать по-пра’ільному. А він говоре, шо науче. Мені ж не тра’ вашої ласки. Я платить готова, а він мене обзива, як ту дівку!
ПАНІ ПІРС. Як ви собі, дурненька, уявляєте, що зможете брати уроки в пана Гіґінса?
КВІТКАРКА. А шо ж таке? Я не гірш вашо’о знаю, скіки дають за уроки. От і я стіки ж буду.
ГІҐІНС. Цікаво, скільки ж?
КВІТКАРКА (зрадівши, підходить до нього). Ото зразу б так. Я ж знала, шо ви захоч’те вернуть оте, шо вчора мені кинули. (Довірчо). Мабуть, під мухою були, еге ж?
ГІҐІНС (тоном наказу). Сядьте!
КВІТКАРКА. Тіки ж ви не думайте, шо це я собі милостиню…
ГІҐІНС (гримає на неї). Сядьте, я кому сказав?!
ПАНІ ПІРС (суворо). Сідайте, дівчино. Робіть, що вам кажуть.
КВІТКАРКА. Ну-у-у-у! (Стоїть з напівошелешеним, напівобуреним виглядом).
ПІКЕРИНҐ (з вишуканою люб’язністю). Чи не бажаєте сісти? (Ставить стільця ближче до каміна, поміж ними з ГІҐІНСОМ).
КВІТКАРКА (непевно). Ну, шо ж… Це мона. (Сідає, ПІКЕРИНҐ вертається до каміна).
ГІҐІНС. Як вас звати?
КВІТКАРКА. Еліза Дулітл.
ГІҐІНС (урочисто декламує).
Ліза, Еліза та Єлизавета Квіти збирали в саду для букета.ПІКЕРИНҐ.
Три гарні фіалочки там відшукали. Взяли по одненькій, а двох не зірвали.Обидва заходяться сміхом.
ЕЛІЗА. Тю! Як подуріли!
ПАНІ ПІРС (стаючи за кріслом ЕЛІЗИ). У шляхетному товаристві так не висловлюються.
ЕЛІЗА. А чо’ він зо мною так балакає?
ГІҐІНС. Ближче до справи! Скільки ви збираєтеся платити?
ЕЛІЗА. Я вже знаю, шо по чому. В мене подружка бере хранцузькі уроки по вісімнадцять пенсів за годину. Так то в живого хранцуза! А ви ж майте совість: я ж плачу за мову, шо вже знаю! Так шо, даю вам шилінга — й не торгуйтесь.
ГІҐІНС (походжає по кімнаті та, засунувши руки в кишені, побрязкує ключима й монетами). Знаєте, Пікеринґ, якщо подивитися на цей шилінг не як на шилінг, а як на певний процент її заробітку, то це дорівнюватиме шістдесяти-сімдесяти фунтам мільйонера.