Чтение онлайн

– Ну й оса! – примирливо осміхається Штепа і їй.

– Я щось не пригадую: чи ти був коли-небудь в комсомолі? – здивовано запитує Підмогильний.

– Ні, він народився одразу членом профспілки, – жартує Дробаха.

Справді, чому Штепа пройшов десь поза комсомолом? Людина майже їхнього віку, трохи тільки старший, а в комсомолі з ними так і не був, обминув якось непомітно…

– Дивлюсь я на тебе, Мішель, – підступає до нього Дробаха, – і бачу: кепські твої діла. Хитрістю ти – Талейран, але правду каже Таня – провалишся. Хронологію завчив?

– Завчив.

– Ну, то скажи, в якому році отой неписьменний бандит Пісарро завоював державу інків? Штепа невиразно блудить очима.

– Що йому інки, – зауважує Лагутін, – його сфера – театральний світ. Кажуть, ти вийшов на великуі сцену?

– Пробував.

– Та невже? На яких ролях? – вдавано дивуються хлопці, хоч добре знають про недавній оперний дебют Штепи.

– Я не перебірливий, – каже Штепа, а Степура пояснює:

– Ото бачили в «Тихому Доні», де козаки з дерев'яними гвинтівками пробігають через сцену? То ж і він там біг у лампасах. Лампаси, бутафорна гвинтівка, оскаженілість на обличчі – роль хоч куди!

– Тепер ось і вам доведеться бігати, тільки вже не з дерев'яними, – каже Штепа, і вивернуті губи його все посміхаються. – Чи, може, вас забракували?

По обличчю Колосовського одразу майнула хмурість.

– З чого це ти береш?

– Та дивлюсь, що такі раді йдете… Чого, думаю, радіють?

– Тобі цього не зрозуміти, Штепонько, – промовив Дробаха, і його вилицювате, землистого кольору обличчя стало серйозним.

– Чому не зрозуміти?

– А тому, – Дробаха злегка смикнув Штепу за кінець галстука, – що ти єси бевзь, альбо ж телепень…

– Стультус по-латині, – додав Духнович, рушаючи до трамвая, що саме наближавсь до зупинки.

Трамвай був переповнений людьми. Скочивши на приступку, Духнович уже з дверей помахав друзям рукою:

– Ауфвідерзейн!

Незнайоме слово одразу насторожило двірника, що стояв неподалік грізний, нашорошений.

– То наш, наш, – посміхнувшись, заспокоїв двірника Дробаха.

– З цим тепер треба обережніше, – попередив Штепа і, одвернувшись від двірника, продовжував стишеним голосом: – Справжня шпигуноманія по місту. В кожному вбачають диверсанта. Кажуть, на ринку баби кошиками навіть міліціонера побили, думали, німець перевдягнений… Він накликав на себе підозру, знаєте, чим? Своєю надмірною чемністю…

– Штепо, не поширюй пліток, – пристрожив Дробаха навмисно голосно, щоб налякати Штепу. – Іди вже, випробовуй долю.

– Та й піду. Дівчата, ви ж теж?

– Ми дорогу знаємо, – холодно кинула йому Таня. Дівчатам теж на факультет, туди, куди й Штепі, – на Раднаркомівську. Але, щоб не йти разом з ним, вони демонстративно переходять на другий бік вулиці і йдуть окремо.

Конец ознакомительного фрагмента.