Космоград
Шрифт:
– Еге, важкувато серед космічної тиші, - вгадав душевний стан гуртківців аспірант.
– Ото ж бо воно й є. Яким-то мусить бути вольовим і дужим космонавт! Адже йому доведеться долати в гробовій мовчанці відстані до Марса, Венери... Місяцями люди змушені будуть сидіти в тісній кабіні, не робити різких рухів, дивитись тільки на прилади та своїх колег. Незавидне становище! Але космонавти це ж і є нові люди, люди небаченого гарту.
Бекекечко на мить замислився, а гуртківці в захопленні позирали на свого учителя, який був для них справжнім космонавтом, людиною залізної волі.
В цей час тишу порушив голос пілота:
– Увага. Назустріч нам летить великий метеор.
Хоча голос був спокійним, хлопці злякано перезирнулися, зблідли. Кожен вчепився руками в крісло, зіщулився.
– Та заспокойтеся, - сказав аспірант.
– Усе гаразд. Так, так. Ще не встигли ви до кінця збліднути після застереження пілота, ще не встигли, мої любі, до кінця збагнути всю небезпеку, як атомні кулемети нашої ракети, отримавши блискавичний наказ від радіолокаторів, розстріляли залізного ворога. Метеор вмить розлетівся на друзки. “Полтаву” обдало тільки скалками. Отже, радіолокатори та атомні кулемети - надійна охорона. Без них космонавт не встиг би і рукою поворухнути, щоб завести двигуни та звернути убік. Ракету блискавично прошило б наскрізь... Зараз ми, друзі, знаходимось на віддалі пяти тисяч кілометрів від місця бою.
Хлопці зітхнули й поглянули в ілюмінатори: які ще несподіванки таїть у собі це чорне бездонне провалля?
5. Небесне будівництво
– Ось він, “Юрій Кондратюк”, наш супутник, - весело гукнув Бекекечко, - наздогнали нарешті! Бачите велике сузіря? Прямо перед нами.
Тепер всі побачили зовсім близько кілька велетенських зірок, що пливли в безмежній темряві.
– Мізерні неточності, - зауважив Бекекечко, - на якісь грами більше пального в лівій ланці сопел, ніж у правій, нікчемне розхитування ракети Грицьком - і ось ми відхилились рівно на сімсот кілометрів.
– Дивіться! Що то таке?
– вигукнули гуртківці, припавши до ілюмінаторів.
– Зірка відірвалась. Пада прямо на нас.
– Це, друзі, космічний човен-буксир. Щоб нам зманеврувати, треба завести двигуни й витратити певну кількість дорогоцінного пального. А воно ж знадобиться для зворотного рейсу. Ось чому на допомогу виходить маневрений космічний всюдихід, така собі маленька “малолітражна” ракета, в якій уміщається тільки один чоловік. Вона швидко і вправно, при мізерних затратах пального, пришвартує нас до міжпланетної станції. Зручно й дешево.
Бекекечко перевів приймач на хвилю штучного супутника - і в репродукторах зразу ж засурмило веселе, бадьоре:
– Слава “Полтаві”! З щасливим прибуттям! Вітаємо, дорогі земляки! Живі-здорові? Гостинно просимо на космічний банкет!
– Бекекечко, здоров! Як твої пуголовки, не розгубив по дорозі?
– загудів чийсь бас.
Гуртківці повеселішали, їм здалося, що весь космос залюднений.
У репродукторах гримить марш - то супутник вітає прибуття ракети. На екрані телевізора зявляється усміхнене, енергійне обличчя професора Марка Панасовича:
– Уклін вам, дорогі земляки, з щасливим прибуттям!
Хлопята незчулися, як перед очима виросла справжня небесна новобудова, засріблився велетенський циліндр. Біля нього притулилась якась ракета. Над головами нависло гігантське дзеркало. Геліоустаткування, що живить увесь Космоград, здогадалися гуртківці. А ось чотири велетенські циліндричні скелети, їх обліпили люди в скафандрах. Тут все живе, дихає завзяттям, людським розумом. Скафандри плавають навколо могутніх оголених ребер, вовтузяться, обшивають сталевий кістяк, повзають, сновигають - одні поволі, плавно, інші, відстрілюючись якимись пістолетами, проносяться блискавично, мов сполохані риби.
Гуртківцям здалося, що вони зазирають у велетенський акваріум, де плавають чудернацькі створіння.
У цей час Бекекечко весело скомандував:
– Всім спуститись у сінці, тобто у тамбур! Одягти космолазні скафандри! Багатошаровий панцир буде оберігати вас од космічної пилюги, не дошкулятимуть вам ні мікрометеори, ні шкідливе сонячне випромінювання. Термостати забезпечать постійну температуру всередині скафандра і на сонці, і в тіні, де панує незмінний космічний холод.
Автоматичне регулювання температури, ідеальна вентиляція обумовлюють вільний доступ повітря до всіх частин тіла. Сама роба теж дуже зручна. Вас не обтяжують кисневі балони, їх замінили прилади спеціального типу. Кисень виділяється в результаті хімічних реакцій.
Радіообладнання скафандра забезпечує двобічний звязок. Але це ще не все. Про ваш стан здоровя, про самопочуття на центральний пост медичного спостереження щосекунди передають по радіо контрольні прилади. Отже вам у скрутну хвилину не доведеться гукати на допомогу. Прилади заздалегідь помітять назрівання недуги чи перевтоми, й невмолимі медики відкличуть вас у приміщення.
Бекекечко взяв якусь металеву коробочку й почав прикладати її до сріблястих цяток на скафандрах.
– Всі ми, як показує прилад, герметизовані ідеально, - нарешті сказав аспірант.
– А тому - увага! Вмикаю вакуум. Насоси миттю викачають повітря з тамбура... Пора йти...
Як тільки Бекекечко зявився в отворі, чиїсь залізні руки дружньо підхопили його, накинули гак з линвою на пояс і легенько відштовхнули вбік.
– Так їх - як бублики на вервечку! Щоб не розгубились.
– Хто там на черзі?
Оверко на якусь мить завагався: куди ж його випливати?! Прямо під ногами бездонна ніч. В мороці сторчма зависають будівлі, аж не віриться, що все це - ракета, станція, люди, каркаси супутника - несеться в космічній безодні з шаленою швидкістю - понад 4 кілометри на секунду. І Бекекечко нікуди, не падає, висить собі, кумедно ворушачи руками, неначе сом плавниками. Оверко насторожено позирає обабіч себе: куди ж ступати? Ану як шугне в безвість, в оті чорні глибини Всесвіту!
Та чиїсь руки ловко хапають його за карк. Раз, два - і він теж на привязі. Аж відлягло: все-таки надійніше, преміцна капронова линва зєднує його з корпусом супутника. В будь-яку мить можна підтягнутись і сховатися там.
– Вітаю вас, милі друзі, з романтичною висадкою в космосі!
– гукнув Бекекечко.
– Ба! Нашу “Полтаву” вже розвантажують.
Дійсно, з трюмів, що зяяли чорними пащами, кілька чоловік у білих скафандрах легко і вправно викидало ящики, велетенські тюки, рулони тонкої сталі, різні механізми, деталі ракети. Все це космолази делікатно ловили у своєрідні неводи й швидко транспортували до будівництва. Вони весело перегукувались із гуртківцями, жартували й, жваво відстрілюючись ракетними маузерами, щезали за громаддям супутника.