Золото, золото, вславлене по світу!Все продаси ти, все купиш без розпиту.Добре тому, хто гребе тебе жменею;Важко без тебе - з пустою кишенею.Хлопцям ти втіху даєш, а на старостіСкільки загнибід розплодиш та скнарості!Заради тебе, заради багатства миСвіт переповнили вкрай розбишацтвами;Заради тебе в болоті валяємось,Крадемо, шарпаєм, правдою граємось,Один другого щохвилі морочимо,Кров, наче воду, з братів своїх точимо.Чи не з тії лишень крові братерньоїБлескіт твоєї принади химерної?Чи не від того так стало червоне ти?Мусим без тебе щоденно холонути,Ждучи від тебе, проклятого золота,Злидням кінця, що нас б’ють гірше молота.Слова людського не вчуєш за стонами,Наші благання зробились прокльонами.Багатирі, наче образу божому,Гріють поклони тобі не по розуму.Згинь же, брехливе, злочинств усіх джерело!Згинь, щоб зрадливо нас більш не химерило!
"Небагацько живу в світі..."
Небагацько живу в світі,А вже знаю горе;Сліз пекучих, мабуть, виливЦілісіньке море.Задзвеніла пчілка божа,По саду літає...Пошукав би і я квітки,-Так де процвітає?
ДІВЧИНА В ТУЗІ
Плаче дівчина,Слізоньки ллє:Де ти, коханий,Серце моє?Нуджу я світом,Марно ждучи,Думку гадаюВдень і вночі.Скільки молиласьБогові я;Краю не бачитьТуга моя.Тату, матусю,Благословіть:З милим до шлюбуВ церкву ведіть!Пишно убраласьВ шати, квітки,В добре намисто,В ясні стрічки.Співи весільніВраз полились...Де ж ти, коханий,Так забаривсь?Нуджу я світом,Марно ждучи,Думку гадаюВдень і вночі.Може, забув ти,Що говорив;Може, сміявся,Може, дурив?Всюди полину,Всюди піду,-Чи не зустріну,Чи не знайду?В’янути будуЗ горя сама;Друга немає -Щастя нема.Плаче дівчина,Слізоньки ллє:Де ти, коханий,Серце моє?
СВІТАЄ
Давно північ вже минула...Я прокинувся у сні,Чую - наче забринілиСтарі гусла на стіні.Тихо, тихо гук злітає:«Скоро день - кругом світає!»Давно північ вже минула,Сплять і гори, і яри,Тільки вітер понад моремПовіває з-за гори,Шепче нишком - гук злітає:«Скоро день - кругом світає!»Давно північ вже минула,Не шиширхне по землі:Божа пташка стрепенуласьНа калині у гіллі;Тьохка - ранок, бач, вітає:«Скоро день - кругом світає!»Скоро день - кругом світає,-Годі ж спати, краю мій!Розганяє чорні хмариПромінь сонечка ясний,-Він загляне в надра темні,Скарби вкаже потаємні.
"Тяжко на сім світі..."
Тяжко на сім світіЖити сиротиніБез милого роду,В журбі-самотині;Цілий вік тинятисьБез дружини-пари,Знизу - люте горе,Зверху - чорні хмари.
НЕТЯГА
Впав нетяга край могили,На коліна став;Що за сили в їй спочили,У людей питав.Та й заплакав сіромаха,На хрест похиливсь,Всю ніч мучивсь бідолаха,Слізьми ввесь обливсь.Землі грудку взяв у жменю,В хустку зав’язав,Заховав собі в кишеню,А йдучи казав:«Прощавай довіку-суду,Матусенько, спи,Поки зовсім не прибуду...»І потяг в степи.
"Дівчинонько кароока!..."
Дівчинонько кароока!Гей, промов-скажи мені:Де взяла ти миле личко,Оченятка чарівні?Де взяла на божім світіПовні вустонька такі -Наче квітонька, рожеві,Наче полум’я, палкі?З поцілунку твого й досіЯк дурний собі ходжу,Зовсім втратив дні веселі,За тобою все тужу.
БАТЬКОВА РАДА
Цитьте, дітки, цитьте, любі:Не дай боже - хто підслуха,Бо вже, певно, лихий ворогНашорошив уха.Гарна річ - так гарно й чути;Тільки от що... Якось сміло...Треба добре розважати:Розум - перше діло.Хочеш справу розпочати,-Оглядайся на всі боки,Щоб яка личина часомНе втяла мороки.До пуття все обміркуймо,Бо що вдієш без поради?Тільки... майте осторогу...Тихше, бога ради!
"Мені снилось, що яму копаю..."
Мені снилось, що яму копаю,Звечоріло надворі давно;Я спішу доробитись до краю,Хоч не відаю, нащо воно.Я робив, мов робить було треба,Хоч і знав, що не скоро вмирать,Що усе, чого ждав я від неба,Все - моє, бо недовго пождать.Я скінчив, але витратив силуІ нічого вже більш не бажав.Сам, упавши в порожню могилу,Наче труп захололий лежав.
"Змордований горем, я довго хворав..."
Змордований горем, я довго хворав,Без волі, без долі,- з одчаю вмирав,Потративши віру в любов і в добро,І кидав од себе безсиле перо,Світ божий здавався темніш, як тюрма,Надії всі згасли - і сліду нема,Душа заніміла з важкої журби,Усюди ввижались мерці та гроби...Але наді мною тут грім прокотивсь,Немов спересердя, що я засмутивсь,І голос почувся могучий: «Вставай!»Як поклик до бою за рідний свій край.Я разом прокинувсь, опала з очейПолуда, чорніша од чорних ночей,Душа оновилась, душа ожила,Святі ідеали всі знов прийняла,Огнем освітилась моя голова,І знов зрозумів я забуті слова,А серце, як здавна, туди все тягло,Де простір і воля, блакить і тепло!
"Дивовижа та й чуднісінька..."
Дивовижа та й чуднісінька -Невеличка часом пісенька,А громаду поруша:В її відгуках милесеньких,Що ніжніш від струн тонесеньких,Виявляється душа.
НАД МОРЕМ
Три рибалки на ніч в море попливли,Чи не розживуться - спробувати щастя;Кожному нелегко з дітками прощаться,Всяк гадав про жінку, всі сумні були.Чоловік працює, жінка плаче з горя;Як слід не поїли, як слід не спили...Море застогнало - страшно серед моря.Моторошно стало - сонечко зайшло;Три дружини в хаті тихо собі пряли;Засвітили світло, в вікна позирали.Але там скрізь темно, глухо скрізь було.Чоловік працює, жінка плаче з горя...З усієї сили море заревло.Вдарило грозою - страшно серед моря.Розвиднілось ранком; трьох сіром несутьНа піщаний берег з прірви хвилі перші;Падають удови на тіла померші...Годі побиватись - сльози не спасуть!Чоловік працює, жінка плаче з горя;Всіх на кладовище згодом понесуть...А море бушує - не спинити моря.
РІДНИЙ КРАЙ
Дома все тебе дратує,Порошинка дошкуля;Хто що скаже, пожартує,-Втік би зараз відціля.В самотині сидіть нудно,Сум росте щодалі більш;Вийдеш з хати, глянеш - людно,Та журба гнітить ще гірш.А не вспієш край свій кинуть,Туга зараз забере;Спогадання роєм линуть,Забувається все зле.Тепле літо, ясні зорі -Все тихесенько сплива;Блимне слізка в твоїм зорі,Жаль потроху ожива.Все, що гудив, все те ниніЯкимсь чаром віддає,Рідна мова на чужиніЩе милішою стає.Рідна хата - мов та квітка,Що скрашає весь квітник.З рідним краєм якась ниткаТебе зв’язує навік.Її хочеш розірвати,А вона усе міцніш;Подаєшся мандрувати,Але там іще смутніш.Ти шукаєш собі волі,Переходиш всі світи,Але там немає долі,Там нема тобі мети.Під яким би небом яснимВрешті ти не опинивсь,-Ні, не буде воно красним,Як було своє колись.Час підійде - ми вмираєм,Бо на все своя пора;Тільки жаль за рідним краємСеред люду не вмира.