Чтение онлайн

Проти злотистих кучерiв його.

Та не за прудкiсть вiзьме надгороду,

Хiба за диск, бо завжди Ахiллес†††

Вiнцi за прудкiсть брав. Чи вiн живий,

Мiй Aхiллес?.. Тепер уже не мiй, -

Там, може, еллiнка або троянська бранка

Зове його своїм… O Aртемiдо,

Рятуй мене вiд мене, захисти!

(Сходить знов додолу і сідає на найближчому щаблі сходів під кипарисом)

Як зашумiли смутнi кипариси!

Осiннiй вiтер… Хутко вже й зимовий

По сiй дiбровi звiром зареве,

Закрутиться на морi снiговиця,

I море з небом зiллється в хаос,

А я сидiтиму перед скупим багаттям,

Недужа тiлом i душею хвора;

Тодi ж у нас, в далекiй Арголiдi‡

Цвiстиме любо вiчная весна,

I пiдуть в гай аргоськi дiвчата

Зривати анемони та фiалки,

I може… може, спом'януть в пiснях

Славутню Iфiгенiю, що рано

Загинула за рiдний край… O Мойро!‡‡

Невже тобi, суворiй, грiзнiй, личить

Робити посмiхи над бiдними людьми?!

Стiй, серце вражене, вгамуйся, горде,

Чи нам же, смертним, на богiв iти?

Чи можем ми змагатись проти сили

Землерушителiв i громовладцiв?

Ми, з глини створенi… А хто створив нас?

Хто дав нам душу i святий вогонь?

Ти, Прометею, спадок нам покинув

Великий, незабутнiй! Тая iскра,

Що ти здобув для нас вiд заздрих олімпійцiв, Я чую пал її в своїй душi, Він, мов пожежi пломiнь, непокiрний, Вiн висушив мої дiвочi сльози В той час, як я одважно йшла на жертву За честь i славу рiдної Еллади.

Ви, еллiнки, що сльози проливали,

Як Iфiгенiю на славну смерть вели,

Тепер не плачете, що ваша героїня

Даремне, на безслав'ї тихо гасне?

(Стає перед олтарем)

Навiщо ти мене, богине, врятувала,

B далекую чужину завела?

Кров еллiнки була тобi потрiбна, -

Шоб погасити гнiв проти Еллади, -

Чому ж ти не дала пролити крoв?

Вiзьми її, - вона твоя, богине!

Нехай вона не палить жил моїх

(Дiстає з-за олтаря жертовний нiж, одкидая плащ i замiряєтьcя мечем проти серця, але раптом пуская меч додолу).

Нi, се не варт нащадка Прометея!

Коли хто вмiв одважно йти на страту,

Той мусить все одважно зустрiчать!

Коли для слави рiдної країни

Така потрiбна жертва Артемiдi,

Щоб Iфiгенiя жила в сiй сторонi

Без слави, без родини, 6ез iмення,

Хай буде так.

(Смутно похиливши голову, іде до моря, спиняється на найвищому щаблі сходів, що спускаються в море, і дивиться який час у простор).

Аргосе, рiдний мiй!

Волiла б я сто раз умерти,

Нiж тута жити! Води Стiкса й Лет臇‡ Не вгасять спогадiв про любий рiдний край!

Тяжкий твiй спадок, батьку Прометею!

(Тихою, рівною ходою вiддаляється в храм).

Vila Iphigenia, 15. I. 1898

* Іфігенія - дочка грецька царя Агамемнона. Коли греки пішли війною на Трою, Артеміда наказала принести в жертву Іфігенію, щоб не дув супротивний вітер. Але перед жертвоприношенням Артеміда перенесла Іфігенію в Тавріду і зробила її своєю жрицею. ** Артеміда - за грецькою міфологією, богиня місяця, полювання, лісів. *** Ереб - за міфологією, підземне царство мороку. † Орест - брат Іфігенії. †† "Латони дочко, сестро Аполлона!" - Артеміда. ††† Ахіллес - герой Троянської війни. ‡ Арголіда - північно-східна область Пелопоннесу у Стародавній Греції. ‡‡ Мойра - за грецькою міфологією, одна з трьох богинь долі. ‡‡‡ Стікс і Лета - ріки підземного царства.