Два денних рейси
Шрифт:
— Все це — дурниці, — відрізав Загорулько. — Фантазії. Я на вашому місці навигадував би більше… Нікуди я не літав, ви цього не доведете.
— Гадаєте? — Дробаха спідлоба зиркнув на Загорулька. — Ну-ну… А є люди, які бачили вас у літаку. Пам’ятаєте, ви ще віталися в Жулянах з одним знайомим?
— Провокація, — спокійно відрізав Загорулько, але Хаблак помітив, як сіпнулася в нього нижня губа.
— Не кидайтесь словами, Сидоре Семеновичу. Може, влаштувати ставку віч-на-віч?
— Знаю я вас, усе організуєте… — Загорулько втратив витримку. — Ви мені чужих гріхів не пришивайте. Нічого у вас не вийде.
— А скажіть, Загорулько, — обірвав його Дробаха, — давно ви стали Загорульком?
— Жартуєте?
— Для чого ж? Ось довідка про загибель Сидора Семеновича Загорулька. Паспорт у вас, правда, новий, а ось у військовому квитку фотографію переклеєно. Маємо акт експертизи. Може, назвати ваше справжнє прізвище? Ми знайшли його по відбитках ваших пальців. Іван Васильович Коцюба. Ви відбували покарання, потім повернулися до бабки в Первомайськ. Там познайомились з сусідом Сидором Семеновичем Загорульком. Ось і фото справжнього Загорулька…
— Ви мені ще портрет папи римського підсунете…
— Досить! — Очі в Дробахи стали колючими. — Досить розігрувати комедію. А втім, нам ваші зізнання й не потрібні: вас повністю викрили свідки й документи. Ваш батько, Василь Свиридович Коцюба, директор одного з одеських гастрономів, був засуджений…
— Не треба… — підняв руки, буцім захищаючись, Сидір Семенович. — Я зізнаюсь…
Обличчя в нього взялося зморшками, це сталося одразу — за кілька секунд він постарів на багато років.
Хаблак подумав: невже так спотворює людину жах? Смертельний жах, від якого стискається серце й паморочиться голова… Чомусь йому видалося, що Сидір Семенович зараз закричить чи застогне, але той лише ковтнув повітря.
Хаблак узяв графин з водою, але Коцюба заперечливо помахав рукою й потягнувся до пачки сигарет на столі.
Дробаха присунув до себе чистий аркуш паперу.
— Почнемо! — гостро зиркнув на злочинця. — Отже, ви зізнаєтесь…