Добрий диявол
Шрифт:
— Ух, диявол,— сказав Стіліанос, щоб відігнати од себе все, що було, і наставляючи руку, наче для захисту Єлени.
Але Єлена відгорнула товсту Стіліаносову лапу, струснула з себе миттєву розгубленість, нахабно пішла просто на Яковенка. Проте затрималася. Просто на неї йшов, невідомо звідки взявшись, штурман, дивовижний чоловік, який володів таємничою здатністю несподівано з'являтись і несподівано зникати. Він ще й досі мав на всій своїй постаті сліди нічної пригоди, одяг на ньому був пошматований, на обличчі лежала в зморшках нелюдська втома. Штурман скидався на коваля після тяжкої роботи — втомленого, але вдоволеного. Коли він заговорив, здається, заговорив уперше з того часу, як його знав тут Яковенко, то голос у штурмана був добрий, лагідний, хоч і ледь захриплий.
— Він — добрий диявол,— сказав твердо штурман, показуючи на Яковенка Єлені й Стіліаносу.— Чуєте? Добрий!
І зник так само несподівано і таємниче, як і з'явився.
— Ах, добрий? Ну, гаразд,— сказала Єлена розсміяно.— Хай буде добрий.— Вона могла дозволити собі великодушність після підлоти, яку передала по радіо про цього симпатичного юнака і його товаришів.— Добрий диявол, Стіліаносе, чуєте, що я кажу: він — добрий диявол, правда ж?
Вони йшли на Яковенка, були між ним і містом, яке бігло назустріч пошарпаному судну із стародавніх схилів гори Мітрідат, вони робили ще одну останню спробу затулити від юнака ще один його берег і ще одне його місто. Але він їх навіть не зауважив, він підвів схилену перед цим над бляшанкою консервів голову, глянув на місто, на гору Мітрідат, на портові споруди, на високий пам'ятник героям Керчі, на крони дерев, на пляжі й міські купальні, і вперше за довгі години виснажливого боріння зі штормом знову відкрилася йому барвиста краса світу, він побачив незатьмарену білість обеліска, зелений дим дерев над крутими вулицями, червоні покрівлі старих і нових будівель, недбало кинув за борт бляшанку з недокінченими консервами, легко підвівся, став проти Єлени й Стіліаноса, високий, стрункий, молодий, і хоч підійшли вони майже впритул, так і не помітив їх, а бачив тільки красу берега, красу білу, красу зелену і красу червону.
1967, Київ