Циганка
Шрифт:
Другого дня в школі був акт. До школи поприходили хлопці з більш поважним виглядом, зодягнені по-празниковому, і навіть менше, ніж завжди, на дворі пустували. Старші школярі, особливо ті, що цього року кінчали школу, навіть зовсім не брали участі в гульні.
Збившись окремим гуртком, вони обмірковували свої справи; поділялися думками, хто куди думає поїхати по школі. Либонь, усі намірялися роз'їхатися по школах: по фельдшерських, по семінаріях, по технічних.
Один Макар тільки одставав од товаришів: його батьки одсилали кудись у приказчики, Макар жартував, називав себе майбутнім купцем. І тільки після того, як, одержавши похвальний лист з рук учителя, заплакав він, як дитина, схилившись на лаву, - усі побачили, як боляче було йому розлучатися з мріями про вище вчення.
Всім випускним було смутно. Шкода було товариства, школярського життя, шкода шкільних стін, де збігло стільки років і де пережито стільки вражень, добуто стільки знання.
Краще за всіх, здається, почував себе Піхтір: він боявся, що в цьому році його виженуть зовсім з школи, бо він був второгодник, аж йому дали дві передержки - і він ходив по двору мало не догори ногами.
Коли розходилися хлопці по домівках, Грицька наздогнав Андрій і перший раз за скілько місяців подав руку.
– Ну, батьку, годі вже нам сердитись - може, я винний трохи, може...
– Е, що там згадувати!
– міцно стискаючи йому руку, радо сказав Грицько.
– Що було, те минулося...
– Але ж, батьку, признайся, - осміхаючись, казав Андрій, - таки гарна була капосна циганка, коли задурила голову навіть старому Тарасові Бульбі!..
Перед хлопцями зринула постать чорноокої веселої дівчинки, що ясною зіркою пройшла на фоні їх школярського життя, і колишні вороги глянули один одному в вічі й засміялися.