Бронзовий чорт
Шрифт:
Але з-за цього рятівного повороту раптом вискочила машина – розвернулася впоперек шосе.
Іполитов вискочив на узлісся, треба об'їхати, але мотоцикл занесло в кювет і він перевернувся, причавивши йому ногу. Й мало не одразу на Іполитова навалився хтось, він рвонувся і трохи не вивільнився, але йому боляче вивернули руку, втиснули обличчям у мокру траву, і Іполитов люто вкусив землю – знав, що це кінець, та не міг змиритися, шматував би й кусав, однак руки йому вже скрутили і він тільки безсило скрипів зубами…
Бобрьонок перевернув Іполитова горілиць і лише тепер побачив у нього на грудях Зірку Героя.
– Ого! – мовив. – Невже ми помилилися?
Іполитов подивився на нього з ненавистю.
– Ви відповідатимете за свої вчинки! – вигукнув загрозливо.
– Звичайно… – спокійно відповів Бобрьонок і переглянув документи Іполитова. Показав їх Толкунову. Чомусь він посміхнувся весело, й Іполитов зиркнув нерозуміюче: невже фортуна знову змилостивилася над ним?
– Колеги… – сміявся Бобрьонок. – Отже, заступик начальника армійського Смершу.
– Ну й що? – випростався Таврин-Іполитов. Побачив Сулову з піднятими руками. – Опусти руки! – наказав. – Не бачиш, справді колеги, й вийшло якесь непорозуміння, Розв'яжіть мене.
– А ти нахабний! – приступив до нього Толкуної. – Тільки от що: ми добре знаємо заступника начальика контррозвідки тої армії.
Таврин-Іполитов ступив крок назад.
– Ви пошкодуєте, капітане! – вигукнув, проте Толкунов тільки посміхнувся і почав обшукувати його. Дістав цигарки, намацав у лівій кишені гімнастерки якусь річ, витягнув і подивився – якийсь непотріб, підкинув на долоні, але Бобрьонок спритно перехопив його руку й відібрав брелок для ключів.
Усе точно: бронзовий чорт з подряпиною посередині. Майор підкинув талісман на долоні.
– Ну, що, – сказав весело, – не допоміг вам талісман! Точно кажу, не допоміг навіть бронзовий чорт, хоч тільки чорти допомагають шпигунам. І подарований він самим Скорцені… Чи не так?
Іполитов дивився на нього люто, дивився і майже небачив усміхнене й ненависне обличчя. Нараз Бобрьонок забув про талісман, повернувся і глянув на солдата у великій, незграбній шинелі, який шкандибав до них від розвилки. Він стискав автомат у лівій руці, права метлялася, але шкандибав уперто й дивився на Бобрьонка з надією.
– Там капітан Шалалай, – вказав головою назад. – Непритомний, але ще живий…
Бобрьоиок одразу збагнув, що сталося на розвилці. Наказав Толкунову:
– Покладіть шпигунів на траву, щоб не рухалися! А сам попрямував до «віліса» – послати Віктора до райцентру, аби викликав допомогу.